гол у саме серце // михайло мудрик 🦋

part 2☆

22 листопада, це була п'ятниця. Матч мав відбутися у суботу, що є дуже зручним для мене, адже я навчаюсь, та й мені ще їхати до Львова🫣 Я зібрала свої речі у ось таку валізу:

Я не брала велику валізу, адже їду туди всього лиш на вихідні, ну, як на вихідні, можна сказати, що тільки на суботу) Я вдяглась тепло:

Я до сих пір не могла повірити, що побачу свого кумира. Все здавалось нереальним. Я взяла свою валізу і поїхала на вокзал.
"Так, мій потяг приїде на третю платформу..", подумки сказала я.
Я подалася на третю платформу й побачила свій потяг. Він був новесеньким, що не дуже подібне до Укрзалізниці. Коли я прийшла до свого купе, на нижніх полицях сиділи дві дівчинки мого ж віку.
"Добрий ранок",сказала я.
"Привіт!!", я почула у відповідь.
Я мовчки поставила свою валізу під столик і залізла на верхню полицю. Мені треба було їхати ще 6 годин, тому я просто слухала музику, а згодом і заснула. Коли я прокинулась, я подивилась на годинник. Годинник показував шосту, а я повинна була приїхати о восьмій. Я дуже зголодніла, тому я дістала булочку з маком і почала їсти.
"Вибач, а якщо не секрет, то до кого їдеш? Або куди?)",спитала одна з дівчат.
"Ні, не секрет. Я виграла квиток на матч Шахтар-Ворскла, завжди мріяла потрапити на футбольний матч".
Дівчата переглянулись.
"Не може бути! Ми теж їдемо на цей матч!", здивовано сказали вони.
"Ого, не очікувала такого.. То може будемо разом тоді?", сказала я з надією.
"Звісно, ти ще питаєш?",сказали дівчата. "Як тебе звуть?"
"Мене звати Віка, а вас як звати?", я поставила зустрічне питання.
"Мене звати Дарина"

"Мене звати Áнжела"*

"Приємно познайомитись!", дружелюбно сказала я.
"Слухай, а де ти будеш залишатися у Львові?", спитала Анжела.
І тут мене кинуло в жар.
"Чорт, я зовсім забула забронювати готель!", подумала я.
"Вікааа? Ти спиш?", монотонно спитала Дарина.
"Я зовсім забула що мені треба було забронювати готель, тому навіть не знаю, де буду залишатись..", засмучено відповіла я.
Дівчата пошептались між собою, аж тут я почула:
"Не хвилюйся, в нас є невелика квартира у Львові, ти можеш пожити у нас",сказала Дарина.
"Справді? Безмежно вам дякую! Скільки ви хочете грошей?", спитала я, адже варіант безкоштовно жити був трохи дивним.
"Ти що, здуріла? Які гроші?", сказала Анжела.
"Давайте я вам хоч 500 гривень дам, ну мені дуже некомфортно"
"Нічого не хочу чути", відповіла Анжела.
Поїзд прибув у Львів і ми вийшли.
"Зараз я викличу таксі", тихо сказала Дарина.

*Примітки: Áнжела—мається на увазі наголос на першу А.