гол у саме серце // михайло мудрик 🦋

part 16☆

Я викликала ліфт і ми чекали, поки він приїде.
"Міш..", почала я.
"Так, сонце?", лагідно спитав він.
"Дякую, що заспокоїв мене. Мене ще ніхто так ніколи не заспокоював", подякувала йому я.
"Радий чути", посміхнувся він.
Ліфт приїхав і ми увійшли всередину. Міша натиснув на кнопку першого поверху і двері повільно зачинилися за нами. Через декілька десяток секунд, ліфт різко зупинився.
«Чорт! Ми що, застрягли? Що ж це за день такий?», я вже не могла боротися зі своєю агресією.
«Заспокойся, Вік. Я навіть радий, що ми застрягли», тихо сказав він і на його вустах зʼявилась диявольська посмішка.
Радий? Що він має на увазі?
Мої думки перебив Міша, притискаючи мене до стінки ліфта.
Я була у секунді від того, щоб щось сказати, але не встигла, як тут він почав цілувати мене, досліджуючи кожен міліметр моєї ротової порожнини. Наші язики переплітались у пристрасному поцілунку. Неважливо якою засмученою я була через вітчима, мені все одно хотілось відчути себе коханою. Поки ми цілувались, він спробував натиснути на кнопку знову ж таки першого поверху. Як не дивно, це спрацювало і він відлучився.
«Боже, сонце, ти так добре цілуєшся..», сказав він, намагаючись перехопити свій подих.
«Дякую. Завжди знаєш, як змусити мене відчувати себе краще», промовила я і сперлась на стінку ліфта. Через декілька секунд, ліфт відчинився і ми вийшли з нього за руку.
«Ти як, сонце? Досі сумна?», з ноткою хвилювання у своєму голосі, спитав мене Міша.
«Та вже ні. Начхати мені на того ідіота», з ноткою пофігізму у своєму голосі, промовила я.
«Так тримати», промовив Міша з посмішкою на його вустах.
Ми почали йти до виходу. Його машина була припаркована біля мого підʼїзду, тому нам не довелося довго йти.
Ми сіли у машину і він завів двигун. В нього була дуже хороша і дорога машина, як ви вже знаєте. Я вирішила перервати тишу.
«І часто в тебе бувають такі дні, коли в тебе зовсім немає справ?», спитала я.
«Ні, можливо, раз на місяць. На мою думку, це не дуже часто», сміявся він. «Але мені подобається. Я дуже люблю футбол, і хочу грати краще. Тому такий розклад—це моє.»
«Зрозуміло. А скільки в тебе годин тренування?»
«В понеділок, середу і пʼятницю—3 години. Вівторок, четвер—4 години. Субота, неділя—2 години. Але спортзал не входить у цей час», пояснив він мені.
«Ти напевно вже звик», посміхнулась я і поклала свою руку на його плече.
Він був трошки в шоці від моєї дії. Його лице почервоніло.
«Хей, не роби так більше. Мені це звісно дуже приємно, але не тоді, коли ми на дорозі», ніяково сказав він.
Я знала, що йому сподобалося. Моя тендітна рука з червоним манікюром, в порівнянні з його великим, накачаним плечем виглядала дуже тендітно.
«Слухай, ми знаємо одне одного всього лиш два дні. Давай не будемо поспішати», його голос ні з того ні з сього став низьким, грубим і глибоким. Я одразу зрозуміла, що це означає. Я його збуджувала.
Я прибрала руку і посміхнулася, знаючи, який вплив я маю на нього.
«Добре, добре. Не істери», промовила я і вмостилася у своєму сидінні. Він нічого не сказав, лиш його пальці трималися за кермо міцніше.
«Так що ми робитимемо у тебе вдома?», нарешті, через декілька хвилин тиші, спитала я у нього.
«Не знаю. Може подивимося якийсь фільм, чи замовимо їжу», відповів він мені.
Я мовчки кивнула і закрила очі, адже мені хотілося трохи поспати. Все одно нам було їхати ще пів години, чому б ні?
Мої повіки важчали і я відчувала, що скоро засну.
*30 хвилин потому*
Я прокинулася від того, що мене погладжує по щоці Міша, намагаючись розбудити мене.
«Вік, прокидайся, ми приїхали», ніжним голосом сказав він, все ще погладжуючи мене по щоці.
Я відкрила свої очі і подивилася на нього. В його очах я побачила тільки любов і ласкавість.