гол у саме серце // михайло мудрик 🦋

part 12☆

Він цілував мене так, наче це був останній поцілунок в його житті. Він ніжно взяв мене за щоки і тримав мене, щоб я не відлучалась. Через декілька хвилин в мене вже не вистачало повітря і я відлучилась.
"М-Міша.. Що це було?", спитала я. Не те, що б я скаржилась, але мені все одно б хотілось зрозуміти, навіщо він це зробив.
"Сама знаєш, що це було. Мені треба тобі щось сказати. Це був найкращий поцілунок у моєму житті", сказав він, погладжуючи мою щоку своїм великим пальцем.
Я відчула метеликів в животі. Я так кохаю його, безмежно.
"Воу.. я навіть не знаю, що сказати..", тихо прошепотіла я.
"Я теж. Тому їдемо до тебе додому", сказав він і завів свою машину.
Через декілька хвилин нашої 'подорожі', він заговорив.
"Розкажи мені щось про себе", не відриваючи своїх очей від дороги, сказав мені він.
"Вчусь на журналіста, люблю вчити мови, подорожувати, проводити час з друзями, дивитись футбол, як ти вже помітив", з цікавістю розказувала я і посміхнулася, коли згадала футбол у своїй розповіді.
"Так, я помітив. Я навіть зберіг те відео, де ти кричала моє ім'я, коли я забив той гол. Але мені б хотілося, щоб ти кричала моє ім'я по іншій причині, і не на стадіоні", він підморгнув, і на його вустах з'явилась посмішка.
Стоп, що? Чи правильно я його почула?
Я некомфортно кашлянула, очищуючи горло. Я не могла повірити в те, що я зараз почула. Звісно, він натякав на секс. Чесно кажучи, я навіть не знаю, чи дала б я згоду на це. Навіть якщо це пропонує сам Михайло Мудрик. Хоча кому я брешу? Звісно, я б погодилась!
"Знаєш, мені треба частіше забивати голи, щоб почути, як ти кричиш моє ім'я. І навіть у всьому цьому натовпі, я все одно буду чути тільки один голос. І цей голос—твій", сказав він.
"Міш, можна в тебе дещо запитати?", невпевнено сказала я.
"Звісно, Вік, запитуй", без роздумів сказав він.
"У тебе так багато фанаток, які тебе обожнюють. Чому саме я? Що такого я зробила, щоб зараз сидіти у тебе в машині, поки ти везеш мене додому?", мені дуже б хотілося знати відповідь на це питання.
"Чесно кажучи, я сам не знаю. В тобі є щось таке, що мене притягує, наче в тобі є якийсь магніт. Я не можу це пояснити, адже я ще ніколи такого не відчував", з ноткою суму у його голосі, сказав він.
"Оу.. Добре..", сказала я, з голосом трохи гучніше шепіту.
"Вік, ти що, засмучена?", він почав щось підозрювати.
"Ні, ні, ти що?", я намагалась сховати своє розчарування.
"Ти впевнена?", все ще сумніваючись, спитав мене Міша.
"Так", намагаючись звучати впевнено, сказала я.
"Ну, добре", він, здавалося, повірив мені.
Решту нашої поїздки ми мовчали. А що нам казати?
Ми приїхали до мене додому і він акуратно припаркувався біля мого під'їзду. Він вийшов з машини і відчинив мої двері, протягуючи мені свою руку. Я взяла його руку і вилізла з машини. Аж тут, він заговорив:
"Вік, вибач мене будь ласка", збентежено сказав він.
"Тобі ні за що вибачатись, Мудрик", холодно сказала я.
Мій холодний тон, здається, збив його з пантелику, але він намагався цього не показувати.
"Мені піднятися з тобою?", тихо спитав мене він.
"Ну, якщо хочеш, то піднімись", сказала я, дивлячись йому прямо в очі.
Він кивнув і пішов відкривати багажник. Він дістав мою валізу, витягнув ручку, закрив машину і ми почали йти до мого під'їзду. Я шукала свої ключі досить довго, але все ж таки знайшла їх і відкрила двері у під'їзд.