Він викликав таксі. "Все зроблено", з посмішкою сказав він. "Скоро машина приїде." "Дякую, Міш", подякувала йому я. "Слухай.. можна..", він не закінчив речення, боячись, що я відмовлю. "Ти щось хочеш?", зацікавлено спитала я. "Так.. так.. можна.. тебе поцілувати?", він почервонів. Моє серце пропустило один удар в ту ж секунду, як ці слова покинули його вуста. Я була здивована, але це здивування було приємним. "Звісно.. так.. куди ти хочеш мене поцілувати?", спитала я. Він мовчав декілька секунд. "В губи", швидко промовив він і заплющив очі від сорому. На моїх вустах з'явилася широка посмішка і я кивнула. Але потім згадала, що його очі заплющені і розсміялась. Його очі тут же розплющилися. Його погляд був наповнений страхом та соромом. "Почекай! Вибач, вибач.. добре..", не знаючи, що я погодилася, швидко промовив він. "Та розслабся. Можна", все ще з широкою посмішкою, дивлячись йому прямо в очі, сказала я. Його брови піднялися. "Можна?", здивовано спитав він. Навіть не чекаючи на мою відповідь, він поцілував мене у губи. Цей поцілунок був недовгим, але він був наповнений теплотою та любов'ю. Я знала, що такі дії можуть призвести до розбитих сердець з обох сторон. Ми з Мішею не зустрічаємося, ще нічого не зрозуміло. А коли ситуація складається так, як в нас, її буде дуже тяжко вирішити. Але мені було все одно. Я хотіла відчути тепло, турботу та злагоду. Наш поцілунок перебив гудок таксі. Я підняла голову та подивилась на машину. Моя щелепа впала. Це був чорний Гелентваген.
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Я подивилася на Мішу, а потім знову на машину. І так декілька разів. "Міш, це напевно так дорого кош-", я не встигла договорити і він мене перебив. "Шшш.. нічого не кажи. Ти не повинна турбуватися за ціну. Я плачу, не переживай", з посмішкою промовив він. Я ковтнула, відчуваючи ком у горлі. Я похитала головою, щоб оговтатися. "Сонце, якщо він не довезе тебе до твого місця призначення, я зверну йому шию. Ти тільки мені повідом", з небезпечним тоном сказав він. О Боже, я так закохана у нього. Я не змогла видавити з себе ніяких слів, тому просто кивнула і подалася до заднього сидіння машини. "Бувай, Міш..", тихо сказала я і не чекаючи його відповідь, зачинила двері машини. "Добрий день", я привіталася з таксистом та пристібнулася паском безпеки. "Добрий день. Молдовська, 5. Правильно?", спитав мене він. "Так, так, все правильно", підтвердила я. Він твердо кивнув та завів машину, починаючи їхати вулицями Києва. Всю дорогу я думала про Мішу і чому ж в нього немає дівчини. Щось тут не так.. такого не може бути. Я вздихнула і змирилася з фактом, що, скоріш за все, найближчим часом я цього точно не дізнаюся. Я дивилася у вікно, роздивляючись багатоповерхівки та нові жилі комплекси. Я не могла прибрати Мішу зі своїх думок. Він такий турботливий, навіть з людьми, яких він знає відносно недовго. Коли я ще його не зустріла, я бачила, що він—хороша людина. І я віритиму в нього до кінця, щоб там не було. Навіть якщо ми не почнемо зустрічатися, я завжди буду поряд з ним, адже він заслуговує на підтримку і турботу. Я приїхала додому і подякувала таксисту. Я піднялась на свій поверх, стоячи перед дверима своєї квартири. Я глибоко вздихнула, морально готуючись до того, що мені зараз влаштують. Я відчинила двері ключами, і побачила вітчима, який сидить в коридорі. Моє серце впало у п'ятки. "Явилась", грубо сказав він. Він підійшов до мене ближче. "Пішли на кухню", наказав мені він. Я слухняно пішла за ним на кухню. "Сіла!", закричав він. Моє тіло почало тремтіти і я сіла на стілець, намагаючись залишатись спокійною. "Ти що взагалі думаєш, йти ночувати до Мудрика? Ти що, знаєш який він насправді? Така вже доросла? Тобі тільки 19! 19! А йому 21! Хто знає, що прийде йому в голову? Тим паче, ти його знаєш не так і багато!", він кричав на мене. "І що? І що? Я вже не мала, мені 19, я повнолітня. А ти взагалі не маєш права мені тут нічого пред'являти, ти навіть не мій рідний батько!", я підняла свій голос у відповідь. "Ти як зі старшими розмовляєш?!", його лице червоніло зі злістю. Я намагалася не показувати, що мені насправді страшно. "А як розмовляти з такими покидьками, як ти?", не подумавши, сказала я. На хвилину, все моє життя пролетіло перед очима, коли я побачила його погляд на собі. Не соромлячись, він стиснув кулак і вдарив мене по лицю. Я спочатку нічого не зрозуміла, але потім до мене дійшло. В мене паморочилась голова та я бачила зірочки. З мого носа текла кров і я впала на підлогу. "Знай своє місце", грубо сказав він і покинув кухню, залишаючи мене на холодній підлозі з кровотечею. Будь ласка, пиши мені, якщо тобі щось буде треба. Завжди. Я згадала слова Міші. Але я не хотіла вантажити його своїми проблемами, адже них в нього було і так достатньо. Тому я взяла серветку, притиснула її до свого носа та пішла до своєї кімнати. Навіть уся моя кімната була заповнена плакатами з Мішею. Чорт, чому я так багато про нього думаю? Я сіла на ліжко, продовжуючи тримати серветку біла свого носа. В мене вже навіть не було сліз, щоб плакати, тому я просто витріщалася на стіну. Навіть не на плакати. Адже мені хотілося витиснути його зі своїх думок. Я так в нього закохана, безмежно. Але я знаю, що ми знайомі мало і шансів в мене небагато. Невдовзі, кровотеча зупинилась і я прилягла на ліжко. Коли я дістала свій телефон, в мене було декілька нових повідомлень. Вони були.. звісно ж, від Мудрика. -------------------------------------------------- Всім привіт!! Давно не було продовжень. Дуже вже за вами скучила💙 Намагатимусь писати нові частини по мірі можливості. Дякую всім, хто дочитав до кінця!!♡ Всім гарного дня.
