гол у саме серце // михайло мудрик 🦋

part 19☆

Я прокинулась від того, як хтось ходить по моєму тілу. Я відкрила очі, і побачила Роніка, кота Міші. Моє серце почало битися частіше, адже я дуже боюсь котів. Знаю, це дивно. Але я так боюсь того, що мене подряпає кіт. Я була все ще сонною, тому дозволила Роніку ходити по мені. Міша м'яко посміхнувся і погладив Роніка, поки він досліджував моє тіло своїми лапками. Я також бачила Роніка раніше в Інстаграмі Міші, і він завжди здавався мені милим. Я люблю котів, але й одночасно боюсь їх. Міша побачив страх в моїх очах і забрав Роніка до себе на руки.
"Як тобі спалось? Все добре?", стурбовано спитав він.
"Дві години сну—це не дуже багато...", промовила я. В мене боліла голова, але я не хотіла, щоб Міша турбувався.
"Ти що, боїшся Роніка?", з легкою посмішкою, запитав мене Міша.
Я кивнула.
"Я взагалі боюсь усіх котів.. не знаю чому, але в мене є якийсь страх, що мене подряпають", пояснила я йому.
Він показав мені свою руку, яка була уся в подряпинах.
"Не бійся, навіть якщо він тебе і подряпає, то це не боляче. Ти ж знаєш, що він просто хоче гратися", посміхнувся Міша, тримаючи Роніка на своїх руках та погладжуючи його.
"Якщо хочеш, погладь його. Я триматиму його міцно, щоб він тебе не подряпав", сказав Міша, бажаючи допомогти мені перебороти свій страх.
Мої очі засвітилися.
"Так, якщо можна..", сором'язливо сказала я та сіла на ліжку, все ще накрита ковдрою. Міша взяв Роніка за лапки, легенько протягуючи його мені. Я погладила його та відчула його гладеньку шерстку під кінчиками моїх пальців. Я посміхнулася.
"Знаєш, я бачила його у твоєму Інстаграмі. В тебе навіть актуальне є, присвячене тільки йому", я продовжувала гладити його.
"Так, я його дуже люблю. Більше ніж за все на світі", посміхнувся він, все ще тримаючи його за лапки. Я закінчила гладити його і він акуратно опустив його на підлогу. Ронік побіг до виходу, покидаючи нас одних.
"Серйозно, ти добре себе почуваєш?", спитав мене Міша.
Я не могла брехати йому, та і я не вмію брехати.
"В мене болить голова.. але все окей, не переживай. Це напевно від того, що я мало поспала. Я б не відмовилась від декількох годин сну..", промовила я та уткнулася обличчям у його груди, навіть сама того не розуміючи. Міша був не проти, погладжуючи мене по спині. Він нахилився та поцілував мене у моє волосся.
"Спи, сонце. У тебе сьогодні був тяжкий день. Ти заслуговуєш на відпочинок", шепотів він мені.
Мені було неймовірно комфортно з ним, і я відчувала, що це саме він. Саме він, з ким я хочу бути до кінця своїх днів. Але між нами нічого не було, і мене дуже засмучував цей факт. Але кожного разу, коли він називав мене сонцем, моє серце пропускало один удар. Він тримав мене міцно, наче боячись, що я зіслизну з його обіймів. Я знову починала засинати, а Міша накрив ковдрою усе моє тіло. У своїх снах я бачила тільки Мішу, уявляючи наше спільне життя. Навіть у своїх снах я бачила тільки його. Кімната почала темніти і я чула звуки живого Києва з відкритого вікна. У своєму сні, я закинула свою ногу через його і обійняла його за пояс. Ми спали довго, аж тут мій телефон почав розриватися з повідомленнями. Я застогнала і спробувала відлучитись з його обіймів, але він не дав мені цього зробити.
"Шшш.. сонце.. не йди.. ти мені потрібна", напівсплячи, прошепотів Мудрик.
"Вибач, Міш, це важливо", сказала я і встала з ліжка, шукаючи телефон у своїй сумці. Мій телефон продовжував розриватися з повідомленнями, і я нарешті знайшла його. На годиннику була перша ночі. А повідомлення були.. звісно ж, від вітчима. Я все ще була зла на нього і не хотіла навіть про нього пам'ятати, не те що з ним говорити. Я видихнула і відкрила наш чат.