гол у саме серце // михайло мудрик 🦋

part 14☆

"Михайло, будеш чай?", спитав мій вітчим, Ігор.
"Якщо можна", вдячно кивнув він.
"В нас Віка дуже любить чаї. В неї така колекція, ти навіть не можеш собі уявити. Тому проходь і обирай собі будь-який", гостинно сказав Ігор.
"Дякую", сказав Міша і пройшов на кухню. Я чула, як мій вітчим почав запитувати все про його кар'єру та футбол. Я посміхнулась до себе.
"Ні, Вік, серйозно, як ти його знайшла? Я завжди знала, що ти у мене цілеспрямована, але ж не настільки", вона опиралася на стіну.
"Пішли до моєї кімнати", запросила я її.
Ми прийшли до моєї кімнати і сіли на ліжко.
"Це дуже довга історія. Коли я сіла у поїзд, у моєму купе були дві дівчини: Анжела та Дарина. Обставини склались так, що вони теж їхали на той матч. А потім я згадала, що забула забронювати готель чи щось таке. Вони запропонували мені залишитись у їх квартирі, за що я їм була дуже вдячна", почала я. "Але не в цьому вся справа. Коли Мудрик забив гол, я вирішила виставити свою реакцію в Інстаграм. А після матчу, він дав мені свій автограф і я дала йому свою резинку. Потім, ввечері після матчу, він помітив мене в Інстаграмі та підписався. Сьогодні, він написав мені та запропонував зустріти мене на вокзалі. Я, якщо чесно, була у шоці, але погодилась. Ось так все і склалось", я видихнула і посміхнулася.
Моя мама нічого не казала секунд 10, але потім посміхнулася і заговорила.
"Я теж у шоці. Ну що, як думаєш, подобаєшся йому?", вона грайливо підштовхнула мене у бік.
"Можливо", коротко відповіла я і встала. "Йдемо на кухню. Міша там напевно вже скоро помре від питань Ігора", пошуткувала я. Моя мама підвелась і ми попрямували на кухню.
"Ну що ви тут?", спитала я.
Очі Міші одразу засвітилися, як він побачив мене.
"Та нічого, все добре. Позапитував Михайла декілька питань, нічого такого", відповів мені Ігор.
"Ну, якщо 14 питань для вас–декілька, то добре", пошуткував Міша.
"Який же ти чай обрав?", спитала я.
"Royal Jasmine", сказав Міша, сьорбаючи ще гарячий чай.
"Правда? Це мій улюблений!", посміхнулась я і поплескала в долоні.
"Не знав", з посмішкою відповів мені Міша.
"Я питиму каву", сказала мама. "Зробиш мені, донечко?"
"Звісно, мам", сказала я і відправилась робити каву.
Також я зробила собі такий же самий чай, як у Міші.
Через декілька хвилин я повернулась за стіл, де сиділи мама, Ігор та Міша.
"Якими вітрами ти у нас, Михайло?", запитав Ігор.
"Мені просто дуже сподобалась ваша донька. Я зустрів її на вокзалі і привіз до вас додому. Я хотів її просто провести, але ви запросили мене сюди. Ось так", він посміхнувся.
"Ааа, ось воно що", з розумінням відповів мій вітчим. "Завжди знав, що у Віки хороший смак", підморгнув він.
Міша посміхнувся.
"І будь ласка, називайте мене Мішею. Не звик коли мене називають Михайлом", попросив Міша.
"Добре, як скажеш", посьорбуючи свій чай, сказав Ігор.
"Міш, можна тебе на хвилинку?", прошепотіла я.
"Звісно, підемо у коридор", сказав він і встав з-за столу.
Ми прийшли у коридор.
Я подивилась на маму та вітчима на кухні, переконуючись, що вони не дивляться на нас чи не підслуховують.
"Вибач за це, Міш. Знаю, хотіли піти на побачення, але ну ось такі в мене батьки", з посмішкою вибачилась я.
"А мій вітчим—найголовніший твій фанат. Тому й ставив стільки питань. Але ти не лякайся, він людина хороша. Просто не кожен день до тебе додому приходить твій кумир."
"Я все розумію, Вік. Мені навпаки, дуже сподобались твої батьки. А це дуже важливо", сказав він і обійняв мене.
Я притягнула його ближче до себе та уткнулась своїм обличчям у його груди. Він ніжно погладжував мене по спині.
"Ти так добре відчуваєшся", сказав він. Аж тут, я почула кроки зі сторони кухні.
Я швидко відлучилась і прокашлялась, бачачи свого вітчима, який стояв прямо перед нами.
"Здається, в мене з'явився зять", задоволено посміхнувся він.
"Тато! Ніякий він не зять! Особливо не твій", засміялася я.
"А хто ж він тоді?", зацікавлено запитав Ігор.
І тут, я навіть не знала що йому відповісти.