гол у саме серце // михайло мудрик 🦋

part 9☆

Я сіла в таксі. Дорога була не дуже довгою, десь пів години. Я приїхала на вокзал та попрямувала на свою платформу. Поїзд вже стояв там. Хоч в мене була і невелика валіза, але все одно мені була потрібна допомога, щоб затягнути її до купе. Мені допомогла провідниця і я прийшла до свого купе. Мені це здалось дивним, але коли я прийшла, в купе нікого не було.
"Може потім хтось підсяде...", подумала я. Залишалось 15 хвилин до відправки поїзда, аж тут мені прийшло повідомлення від Міші.
"Привіт, як ти?", спитав він мене.
"Привіт, добре, а ти? Не дуже втомився після вчорашнього матчу?", запитала я його, вже знаючи відповідь.
"Терпимо. Я ще й не так бігав:)", відповів він мені.
"Це добре:3"
"Слухай, я хотів у тебе дещо запитати...", написав він мені.
Поїзд рушив з місця і невдовзі в мене пропав звʼязок.
"Чорт..", подумала я.
ПОВ Міші:
"Чому вона мене проігнорувала? Може я щось не так сказав..?", він поринув у думки, перечитуючи їхню переписку.
"Та ні, наче все нормально, нічого я їй такого не писав. Добре, відповість коли зможе, я ж не знаю, може в неї щось трапилось...", прошепотів він сам до себе.
Він побачив зелений кружечок у нижньому куті її фотографії профілю, що означало що вона була знову у мережі.
ПОВ Віки:
За 10 хвилин в мене знову зʼявився звʼязок і я вирішила відповісти Міші.
"Добре, запитуй. Я не проти)", нарешті відповіла йому я.
«Слухай... в тебе є хлопець?», написав він мені.
Я не могла повірити, що Мудрик спитав у мене таке. У мене перехопило подих, але я зібралась і вирішила йому відповісти.
«Ні.. ні, в мене немає хлопця..», написала я йому. Мої руки тряслися.
«Слухай.. а ти.. можеш написати мені, як приїдеш до Києва? Я дуже хочу з тобою ближче познайомитись, а в мене як раз сьогодні немає ніяких справ. Я зустріну тебе на вокзалі.»
Моє серце забилося частіше. Що..? Михайло Мудрик, мій кумир, пропонує зустрітися, бо він хоче дізнатися мене поближче? Це не може бути реальністю.. Я ущипнула себе і зрозуміла, що це не сон.
«Ти.. впевнений?», запитала я його.
«Так, так.. ніколи ще не був більш впевненим, ніж зараз. Знаєш, в мене дуже багато фанаток. Але ти... ти інша. Не така як всі. Розумієш?», я могла почути його тон навіть через повідомлення.
«Добре... Зустрінемося на київському вокзалі.. я буду приблизно о другій. Платформу напишу потім.», відповіла я.
«Не можу дочекатися☺️», я отримала у відповідь.
Я не могла повірити в те, що зараз трапилось. Я рахувала години і хвилини до свого прибуття на київський вокзал. Але мені ще було потрібно їхати три години. Це здавалося неможливим. Я не зможу пережити 3 години тортур.
«Зберись, Віка, зберись.. все буде добре..», шепотіла до себе я.
Я заплющила очі та глибоко вдихнула. Через декілька секунд, я видихнула, намагаючись заспокоїти себе та моє надмірно часте серцебиття. Ще три годинки, і я побачу справжнього Мудрика. Він ще й хоче познайомитися зі мною. Життя-це така несподіванка. Одного вечора, ти лежиш у ліжку і дивишся матч Шахтаря з сильною любовʼю до Міші. А вже наступного, він пише тобі в Інстаграмі, питає, чи є в тебе хлопець та хоче дізнатися тебе поближче. Я похитала головою та посміхнулася.
«3 години.. всього лиш 3 години..», я повторювала ці слова, наче мантру. Всього лиш 3 години...