гол у саме серце // михайло мудрик 🦋

part 13☆

Ми у тиші піднялися на мій поверх. Аж тут Міша перервав цю тишу.
"А ти з ким живеш?", зацікавлено спитав він.
"З мамою та вітчимом", відповіла я.
"З вітчимом? А де твій батько?", спитав він.
Це була дуже болюча для мене тема. Мій батько помер коли мені було 13 років. Перехідний вік, я дуже складно перенесла цю втрату.
"Він помер, коли мені було 13", сумно відповіла я.
"Оу, я.. вибач.. я не мав задавати тобі такі питання.. вибач..", його погляд впав на підлогу.
"Нічого страшного, Міш. Здається, стільки років уже пройшло. Але мені все одно його не вистачає. Він був єдиною людиною, яка по-справжньому любила мене, і його смерть просто зруйнувала мене вщент. Я думала, що ніколи цього не переживу. А можливо, цього й не станеться, адже мені все ще дуже боляче..", я вилила йому всю свою душу.
Він мовчки кивнув.
"Поговоримо про це потім, добре? На нашому побаченні. А зараз, сфокусуймося на хорошому", він посміхнувся і погладив мою щоку.
Ох. Я не можу вам передати, наскільки сильними були метелики в моєму животі. Я мовчки кивнула, і ось, ми стояли біля дверей у мою квартиру. Я вирішила подзвонити у двері. Через декілька десяток секунд, двері відкрились і там стояла моя мама.
"Сонце! Я так сумувала за тобою", сказала вона і кинулась обіймати мене, навіть не помітивши Мішу. По ньому було не важко зрозуміти, що йому некомфортно, адже він просто стояв там і дивився, як я обіймаюся з мамою. Вона нарешті відлучилась і помітила Мішу.
"Чекай, це що, той самий футболіст, з яким у тебе плакати по всій кімнаті?", вона здивовано спитала мене.
"Мама!", обурено викрикнула я та одразу почервоніла.
Я знала, що вона скаже щось таке. Я так не хотіла, щоб він дізнався, наскільки сильно я його люблю та наскільки сильно я їм захоплююсь.
Міша стояв у ступорі, намагаючись переварити цю інформацію. Він був у секунді від того, щоб щось сказати, але моя мама, навіть того не помітивши, почала знову говорити.
"Як ти взагалі його знайшла? В нього ж напевно так багато справ, а ти його відволікаєш", з ноткою захоплення сказала вона.
Міша почервонів і посмішка з'явилась на його вустах.
"Ну, в мене сьогодні немає справ. А ваша донька дуже приваблива, не тільки зовнішністю, а ще й характером", він підморгнув моїй мамі.
Аж тут, мій вітчим стояв позаду моєї мами у дверному проході.
"Я точно зараз не сплю?", здивовано сказав він. Мені здається, що він навіть не помітив моєї присутності. Він дивився прямо на Мішу.
"Михайло Мудрик?", його щелепа впала у шоці.
"Так", посміхнувшись, сказав Міша.
"Мудрик Михайло Петрович", він засміявся.
"Я зараз не можу в це повірити... Можна на 'ти'?", ввічливо запитав Ігор (мій вітчим).
"Як Вам комфортно", відповів він.
"Добре.. Можна потиснути тобі руку?", спитав Ігор.
"Так, звісно", Міша посміхнувся та потиснув руку Ігору.
"Так, тату, не змушуй хлопця соромитись", грайливо сказала я і посміхнулася.
"Та як тут встояти, якщо перед тобою стоїть сам Михайло Мудрик?", він почав сміятися.
Мені здалося, що Міша був рад знайомству навіть більше, ніж Ігор.
"Так, як тобі у Львові? Сподобалось? Як матч?", Ігор почав закидувати мене питаннями.
"Пройдімо у нашу квартиру", сказала я і ми вчотирьох зайшли у коридор.
"Мені вже не терпиться побачити, які ж в тебе плакати зі мною", посміхнувся він і почав роззуватися.
"Тільки пообіцяй не лякатися", сказала я.
"Ти що, боїшся що я злякаюсь свого обличчя? Такого компліменту мені ще не робили", відповів він.
Я грайливо підштовхнула його і сказала.
"Ні, це не те, що я мала на увазі. Справа в тому, що в мене дуже багато плакатів з тобою. І ти навіть не можеш собі уявити", некомфортно посміхнулась я.
"Почувай себе як вдома", сказала моя мама до Міші, насолоджуючись нашим грайливим стьобом.