гол у саме серце // михайло мудрик 🦋

part 8☆

Я прокинулась о 7 ранку. Я дуже не хотіла вставати з ліжка, але довелося, адже в мене потяг на девʼяту годину ранку. Я відкинула ковдру та встала на ноги. В мене паморочилась голова та закривались очі, але я знала, що треба йти. Я пішла до ванної кімнати, в мене плутались ноги. Я відкрила двері та ввімкнула світло, прижмуривши очі від такого спалаху. Я вмилась, почистила зуби, прийняла душ та вдягнулась. В мене не було настрою для їжі, тому я вирішила не їсти. Я пішла назад до "своєї" кімнати та зібрала валізу. В мене в голові прокручувалась та ситуація з Мішею, я досі не могла повірити, що це зі мною сталося. Коли я була готова, в мене залишалося 20 хвилин до виходу. Я вирішила перевірити свій телефон, зайшовши в Інстаграм. Я побачила повідомлення від.. звісно ж від Міші.
«Доброго ранку😉», написав він.
«Доброго ранку», я відповіла.
«Як спалося?», М(Міша)
«Та не дуже, спати хочеться», В(Віка)
«Оо, мені теж», відписав мені Міша.
Я лайкнула його повідомлення, бо не знала, як йому відповісти.
Я відклала телефон і почула дівчат, які вийшли зі своєї кімнати.
"Доброго ранку.. Чекай, ти сьогодні їдеш назад до Києва?", хвилюючись, спитала мене Анжела.
"Так, вже сьогодні їду додому. Мені дуже сподобалось у Львові, якщо чесно)", я посміхнулася.
"Слухай, мені сьогодні наснився сон, як тобі Міша написав. Уявляєш?", вона посміхалася.
Ми з Анжелою переглянулись.
"Так це був не сон", підтвердила я.
"Чекай.. як це так?", розгублено спитала мене Дарина.
Я зайшла в чат з Мішею і показала Дарині повідомлення.
"Оо, так ти ще й сьогодні з ним балакала?", єхидно посміхнулася Анжела.
"Ццц", я закотила очі.
"Почекай.. то.. це був не сон? Мудрик тобі реально написав?", здивовано спитала мене Дарина.
"Ну.. так, як бачиш", я посміхнулась. В мене стискалося серце від думок про Мудрика.
"Не може бути.. Здається що я трошки перепила, коли святкувала перемогу", посміхнулася Дарина.
"Святкувала, й без нас? Як це некрасиво", я грайливо закотила очі. "Але так, Міша мені написав, підписався та пролайкав декілька фотографій".
"Ну, коли буде весілля?", запитала мене Дарина.
"Та ну тебе!", я сміялася.
Вже був час виходити.
"Тобто... ти зараз їдеш до Києва.. і ми з тобою не побачимося ще довго..", Анжела та Дарина були засмученими.
"Дівчата, не переживайте. У кінці грудня будуть канікули, якщо можна так сказати, і ви приїдете до мене. Домовились?", я підморгнула їм.
"ООО!! Звісно приїдемо", сказала Дарина.
"Ну добре дівчата, мені вже треба йти. Мене чекає таксі", я подивилася їм в очі останній раз, знаючи, що довго їх не побачу.
"Бувай, сонце. Сподіваюся, що час пролетить швидко", Анжела обійняла мене.
"Бувай! Бажаю удачі тобі з Мудриком", вона дражнила мене.
"Ой, та дякую!", я грайливо закотила очі.
Ми обійнялися і я спустилася на вулицю, де мене вже чекало таксі.