Самотність вулиць

Голос з темряви

Вона стояла біля своєї шафи в школі. Діставши потрібні підручники і зошити, вона закрила дверцю і відправилась в кабінет біології. Сьогодні мала бути невелика контрольна робота, і дівчина поспішала.

Зайшовши в клас, вона сіла на своє місце, і чекала дзвінка на урок. Коли прийшов вчитель, він роздав учням завдання, а сам спостерігав, щоб ніхто не списував. Завдання були не тяжкими, адже дівчина знала все про серцево-судинну систему організму. Дівчина закінчила роботу раніше, і вручила її вчителю.

- Якщо ти вже закінчила, то можеш йти, готуватись до наступного уроку.

- Дякую, містер Рейден. До побачення.

Вона попрощалась з вчителем, і покинула кабінет з незадоволеними учнями.

Каридори були порожніми, і дівчина вирішила піти на шкільне подвір'я, щоб повторити завдання з історії. Проте це їй не вдалось.

Сидячи на траві біля дерева, до неї підійшов Рей. Вона здивувалась, що він не на уроках. А ще вона згадала вчорашній інцедент.

- Привіт. А ти чому не на уроці? - весело промовив він.

- Привіт. Мене відпустиои раніше. А ти, я бачу, також любиш запізнюватись, і не тільки на уроки. - трішки грубо сказала вона, маючи на увазі вчорашній випадок.

- Ем... Так, я саме хотів поговорити про це. Ти вибач мене, я мав тебе повідомити. Вчора моєму дідусю стало погано, його забрали в лікарню, і я мусив бути там. А телефон я дома забув, тому не міг тебе повідомити. - хлопець опустив голову.

- Ох, вибач, я не знала. - вона почувалась погано від того, що заговорила з ним грубо. - Як він себе почуває?

- Вже краще. Але доведеться побути деякий час в лікарні ще. - більш веселим тоном промовив Рей.

- Все буде добре. - вона взяла його руку.

Хлопець лише посміхнувся.

Інші уроки пройшли швидко, і дівчина, зібравши свої речі, пішла додому.

Надворі вже було зовсім тепло, тому вона перекинула свою курточку через лікоть, і спокійно крокувала знайомими вулицями.
Зайшовши додому, дівчина почула звуки з кухні. Вона невпевнено пішла туди. Там стояла її мама, і щось готувала біла плити. Жінка обернулась, і побачила здивоване обличчя своєї дочки.

- О, привіт, доню. - лагідно промовила жінка.

- Ем, привіт. А що ви робите? - запитала дівчина.

- Готую обід. - жінка повернулась спиною, і помішувала щось в сковорідці. Потім вона підбігла до холодильника, і дістала овочі.

- Знаєш, нам треба поговорити. - не відриваючи погляду від плити, сказала матір.

- Про що?

- Про нас. Про мене. Ти йди, переодягайся, і спустишся до мене.

- Гаразд. - тихо сказала вона, а потім відправилась в свою кімнату.

Коли вона переодяглась в домашній одяг, то пішла на кухню.
Жінка, тим часом, вже поклала їжу в дві тарілки, і чекала на дочку.

- Я знаю, що вела себе погано. І, після всього, тобі важко називати мене мамою, але я постараюсь змінитись. Чесно. - почала жінка. - Не так, як минулого разу. Я обіцяю.

Дівчина мовчала, опустивши погляд в тарілку, і думала про сказане. Матір вже обіцяла одного разу, але не дотримала свого слова. Чи можна їй знову вірити? Кожен заслуговує ще один шанс.

- Я вірю вам. - сказала вона, і лише тоді подивилась на матір. Очі жінки блистіли від сліз.

- Дякую. - тихо сказала матір, і сльози покотились по її обличчю.

Дівчина підійнялась, і обійняла маму, а та в свою чергу ще більше заплакала. Так вони стояли декілька хвилин, а потім повернулись до обіду.

Зробивши всі уроки і прибравши будинок, дівчина поспішила в бібліотеку, де на неї вже чекала Габріелла.

- Добре, що ти прийшла раніше. Ти мені дуже потрібна!

- Щось трапилось? - злякалась дівчина.

- Так! - голосно викрикнула власниця, але потім побачила, що відвідувачі звернули на них увагу, і заговорила тихіше. - Так. Я йду на побачення! - заметушилась Габріелла.

Дівчина видихнула з полегшенням. Вона вже думала, що щось дійсно серйозне.

- Замінити вас? - засміялась дівчина.

- Ей! Яке "вас". Я ще занадто молода. - засміялась жінка.

- Ну добре. Повеселись. А потім все мені розкажеш. - засміялась дівчинка, і власниця покинула приміщення.

Виконавши всю роботу і закривши бібліотеку, дівчина втомлена, але в хорошому настрої пішла додому. Вже було доволі таки пізно, і вона швидше пішла.

Дівчина була рада за Габріеллу, адже та хороша людина, і заслуговує бути щасливою.
Раптом, її думки були перебиті голосом з темряви.

- А ось і вона...