Самотність вулиць

Необдумані вчинки

- Вибач, що ти сказала?

Меган закрила обличчя руками і плакала. Дівчина не розуміла реакції подруги.

- Ти через це намагалась покінчити з собою? - через декілька хвилин тихо запитала дівчина.

Меггі лише кивнула у відповідь.

- Навіщо?

Тепер дівчина була сердита. Як можна лишити життя себе і своєї дитини? Вона не могла цього зрозуміти. Меган ніби прочитала її думки.

- Я не можу. Мої батьки не дозволять залишити дитину. А для її батька вона не потрібна. Я хотіла з усім покінчити.

Дівчина не знала, що сказати. Вона почала обдумувати слова подруги. Потрібно якось підтримати її. Діти - це така відповідальність. Меггі ще сама дитина, але вона має відповідати за свої вчинки. Легше за все позбавитися від дитини і жити далі, але чи зможеш ти потім спокійно спати знаючи, що позбавив життя маленької частинки себе? Меган не потрібні були співчуття, підтримка в даний момент. Вона мала все добре обдумати, не зважаючи на думки інших. Вона має сама прийняти рішення.

- Все буде добре, - дівчина взяла за руку Меггі і посміхнулась. - Я піду. Тобі потрібно відпочивати. За дверима чекає Рей. Він хотів би також поговорити.

- Що? Ні, я не хочу бачити й... Нікого не хочу бачити. Я хочу відпочити, гаразд? - Меган почала нервувати, коли дівчина згадала Рея. Їй здалось це дивним, але вона нічого не відповіла. Вона поцілувала Меггі в лоб і покинула палату.

Неподалік стояв знервований Рей. Щось його бентежило. Він нервово торкався свого волосся і ходив кругами. Як тільки він побачив, що двері відчинились, швидко пішов до них.

- Вона виснажена і нікого не хоче бачити. - відповіла дівчина і перекрила шлях в кімнату.

- Але...

- Вона вже спить.

- Гаразд. - сказав Рей і пішов до виходу. Дівчина наздогнала його.

- Не міг би ти мені допомогти?

- Чим?

- Ти ж на авто, так? - хлопець кивнув. - Мені потрібно забрати свої речі з будинку Меггі і якось дібратись додому. Ти не міг би мене відвезти?

- Без проблем.

Взагалі, дівчина і сама могла дійти до свого дому, але чомусь їй хотілось побути поруч з Реєм. Вона вже не ображалась на нього, а просто хотіла триматись поруч з кимось.

- Ти ще ображаєшся на мене? - раптом запитав Рей.

- Ні. Напевно ні. - відповіла вона.

Вона була занадто доброю дівчиною, щоб тримати образи на когось.

- Це добре. - Рей посміхнувся їй у відповідь.

Під'їхавши до будинку дівчини, вони швидко попрощались. Вона зайшла в будинок, де на неї вже чекала матір. Жінка виглядала дуже дивно, тому це насторожило дівчину.

- Привіт. - сказала вона знімаючи верхній одяг.

- Де ти була? - накинулась з запитаннями жінка.

- В подруги. А що?

- Я дозволяла тобі до неї йти? Чому ти була там цілу ніч?! - жінка перейшла на крик. - А може ти була не в подруги, а?!

- Та що з тобою? - не витримала дівчина. - Я доросла людина. Минув той час, коли мене потрібно було контролювати. Зараз я вже сама за себе відповідаю.

- Ах, відповідає вона. Не смій так розмовляти зі мною! - жінка підійшла ближче і тоді дівчина зрозуміла, що тут не так. Від матері пахло алкоголем. Жінка знову взялась за старе.

- Я нічого такого не сказала. Просто говорю правду. - більш спокійним тоном заговорила дівчина.

- Геть до себе в кімнату. І, щоб я тебе сьогодні не бачила, зрозуміла? - матір пішла і сіла на диван. Вона просто дивилась у вікно та робила вигляд, що не помічає свою дочку.

Дівчину це розізлило, тому вона демонстративно голосно ступаючи пішла до себе в кімнату. Зробити чогось іншого вона не могла. Доведеться миритись з усім, доки не настане час і вона не поїде в університет чи коледж.

Дівчина голоско стукнула дверима своєї кімнатм, замкнулась з середини і впала на ліжко. Вона була виснажена. Їй треба було все обдумати і відпочити.