Самотність вулиць

Усе повернеться

- Габріелло, мені не потрібна дорога сукня. Це ж лише на один вечір, можна знайти щось дешевше та простіше, - наполягала дівчина, приміряючи сукню, яка дійсно їй пасувала. Вони з Габріеллою вже декілька годин ходили з одного салону в інший, шукаючи сукню на випускний вечір. І ось, в одному з салонів, вони знайшли те, що потрібно, та ціна була надто високою, а дівчина не хотіла, щоб на неї так витрачались. Та Габріелла була іншої думки щодо цього.

- Тобі вона не подобається?

- Подобається, але...

- Тоді ми купуємо! Консультанте, ми візьмемо ось цю сукню, - сказала вона, не давши дівчині закінчити. - І не дивись так, ця сукня тобі личить, лише поглянь на себе. Випускний буває раз у житті, так нехай цей вечір запам'ятається тобі надовго!

Консультантка швидко прийшла і допомогла дівчині зняти сукню. Золотого кольору мереживо було дівчині до лиця, а легка тканина робила її образ більш тендітним і витонченим. Ця сукня чекала саме її.

Розрахувавшись, вони покинули цей салон в пошуку аксесуарів та взуття. Через годину жінки все придбали та вже повертались додому.

- Я дуже задоволена сукнею, - замріяно говорила Габріелла. - Вже не можу дочекатись, коли ти будеш йти в ній на бал.

Дівчина не могла не погодитись. Їй все подобалось, та вона відчувала себе ніяково, що Гаріелла використала так багато коштів на неї, на один вечір. Та це мав бути особливий вечір, дівчина сподівалась на це.

Коли вони спустились в підземний перехід, щоб перейти дорогу, знайоме до болю обличчя з'явилось перед ними. Одна частина дівчини хотіла кинутись в обійми, а інша - втекти негайно і більше ніколи не бачити її.

- Доню, - тихо промовила матір. Жінка стояла і дивилась на свою доньку, а потім перевела погляд на Габріеллу. Щось незрозуміло промайнуло в її погляді.

- А ти хто така? - грубо заговорила матір до Габріелли.

- Не важливо хто я, головне, хто ви?

- Я її матір, а от хто ти і чому ти ходиш з моєю дочкою? - говорила та голосно, що перехожі почали озиратись і з цікавістю поглядати на них.

- А я, можна сказати, її друга матір. Я Габріелла, - та дивилась на матір дівчини спокійно і зовсім не нервувала, чого не можна було сказати про саму дівчину. Такого завершення дня вона не очікувала. Звісно, вона знала, що рано чи пізно вони зустрінуться. Можливо випадково, а можливо дівчина спеціально знайде матір - не важливо. Це мало відбутись, та вона зовсім не хотіла, щоб це сталось саме сьогодні.

- Це ти до неї втекла, так? - тепер матір звернулась до дівчини. - Сьогодні ти повернешся додому, а тебе щоб я не бачила біля моєї дочки, ти зрозуміла?

Вона схопила дівчину за руку і потягла до себе, але та відразу вирвалась.

- Я не повеернусь додому! Ніколи.

- Що ти сказала? - не зрозуміла жінка.

- Я не повернусь додому!

Її серце стискалось від болю, на очах з'явились сльози, та вона трималась рівно і не хотіла показати своєї слабкості. Відбулось стільки всього за цей, не надто великий проміжок часу, і зрозуміти стан та почуття дівчини зможуть не всі. Пізніше ми дізнаємось, що дівчина не дотримається свого слова, та й ніхто б на її місці не дотримався б. Рідна людина, старі почуття та спогади, за які вона все ще тримається, змусять її повернутись. Вона не пожалкує, що проведе останні хвилини життя матері саме з нею, вона не пожалкує, що зараз сказала такі жахливі для кожної матері слова, вона буде дякувати, що встигла.

Вона подивилась прямо у очі своєї матері та оминула її. Йшла не озираючись, йшла дуже швидко. Габріелла все ще стояла на місці та чекала реакції матері. Але нічого не побачила.

- Мені дуже шкода, але для неї так буде краще, зрозумійте це, - сказала Габріелла і пішла за дівчиною.

Через деякий час вона озирнулась, але силуету жінки вже не було.

Весь вечір дівчина проплакала у своїй кімнаті, тепер вона може собі це дозволити. Рано чи пізно настає час, коли всі емоції бурею вийдуть на поверхню, і ти очистишся від усього. Легко дихати після дощу, коли повітря стає свіжим.

Коротко - ЗНО через два місяці. Підготовка забирає бажання і час писати. Вибачте і зрозумійте.