Самотність вулиць

2:1

- Ось ми і вдома. - оптимістично сказала Габріелла, коли відчинила вхідні двері своєї квартири та запросила дівчину всередину. Її дім виглядав затишним, всі речі були ніжних кольорів.

- Майкл! Ми повернулись! - крикнула власниця будинку і через декілька секунд почулись гучні кроки. З сусідньої кімнати вибіг величезний пес.

- Майкл! Я зовсім про тебе забула. - дівчина кинулась обіймати пса, приглажуючи його хутро, а він у відповідь почав облизувати обличчя дівчини.

- Фу, Майкл, не роби так більше! - сказала Габріелла. - Він любить гостей. Особливо жінок. Він у мене тут єдиний чоловік, тому любить увагу протилежної статі.

Засміявшись, жінка погладила пса.

- Ну все, проходь. Майкл - на кухню!

Він відразу кинувся туди. Дівчина засміялась.

- Де тут ванна кімната? Потрібно змити слину Майкла з обличчя. - посміхнулась дівчина.

- А, звісно. По коридору, другі двері праворуч. - Габріелла вказала рукою напрямок. Дівчина пішла туди.

Квартира Габріелли була затишною і комфортною. Але чогось тут не вистачало. Дітей. Тут не вистачало дітей. Трішки безладу, сімейних фото і іграшок.

Зробивши все необхідне у ванній кімнаті, дівчина повернулась у вітальню.

- Ходімо, перекусимо чогось. - покликала жінка.

- Дякую, але я нічого не буду. Хочу просто відпочити.

- О, звісно. Давай я покажу тобі кімнату. Ходімо.

Габріелла відвела дівчину в кімнату для гостей. Вона була середніх розмірів, затишна. Дівчина поклала свої речі поруч з шафою.

- Тепер це твоя кімната. Я рада, що ти будеш тут. - жінка обійняла дівчину, - Гаразд. Облаштовуйся, а я піду. Ванна ти знаєш де, кухня - також. Все інше покажу тобі завтра.

- Гаразд.

- І ще, Майкл може захотіти з тобою спати. Він часто спить тут. То щоб ти не лякалась, коли вночі хтось буде шкрябати двері. Це він буде.

- Хех, добре.

- Ну все, я тоді пішла.

- Дякую за все, Габріелло. Якби не ти... - дівчина підійшла і обійняла жінку, яка стала для неї рідною. А й справді, щоб було тоді?