Самотність вулиць

Сказати все

- Доброго вечора, Габріелло. Як ваші справи? - прийшовши на роботу, дівчина побачила власницю в гарному настрої.
- І тобі привіт. Все чудово. Відвідувачів більшає з приходом весни, і від цього я радію.
- Я рада, що справи йдуть вгору. Що я можу зробити, доки приміщення ще не порожнє?
- Та, здається, нічого не потрібно. Можеш відпочити, почитати щось. Я привезла нові книги, вони ось там. Подивись щось, можливо сподобаються. - жінка показала рукою на полицю.

Вона підійшла, і почала оглядати нові книги.

Бібліотека Габріелли була популярною тому, що тут були книги сучасних авторів, і через це люди готові платити невеликі гроші за відвідування. Проте,щоб купити якусь з таких книг, доведеться віддати набагато більше коштів. Вона ж могла читати безкоштовно.

Діставши одну книгу, дівчина пішла за стіл.
Вона їй не сподобалась, і та пішла шукати іншу.
"P. S. I love you". Назва привернула її увагу, і вона почала її читати.
Трішки знайома ситуація була в книзі: головна героїня втрачає кохану людину, і їй важко жити далі. Вона згадала про батька. Сльози з'явились в очах, але вона стримала себе, і почала читати далі.

Раптом, хтось торкнувся її руки. Вона поглянула, і побачила юнака, з яким зіштовхнулась в школі.

- Можна тут сісти? - запитав він.
- Звісно.
- Я тебе впізнав. Це ти та фурія, яка ледве не збила мене з ніг. - він посміхнувся. - Гаразд, я жартую.
- Мабуть, варто було збити. - тепер посміхнулась вона.
- Я Рей. Приємно познайомитись. - він потиснув її руку, від чого вони двоє засміялись.
- Привіт, Рей. Я тебе раніше тут не бачила. - вона повернулась до нього.
- Вирішив зайти вперше. І вдало, як бачиш. А ти тут часто? - поцікавився він.
- Так. Я тут працюю. Збираю кошти на коледж. - вона сказала це просто, не соромлячись цього. Інша на її місці такого не говорила б такого симпатичному юнаку. Але не вона. Хоча по-правді, тут нічого соромитись.
- Молодець, що так робиш. Що читаєш?
- Це так, нічого, вирішила поглянути, що за книга. - вона закрила книгу.
- Зрозуміло.

Хлопець посміхнувся і подивився прямо їй в очі. Від цього погляду у неї на обличчі з'явився румянець.
Потім вона побачила цікавий погляд Габріелли, яка покликала дівчину до себе.
Вона вибачилась, і підійшла.

- Що це за хлопець? - тихо запитала власниця.
- З моєї школи.
- Симпатичний. - жінка посміхнулась.
- Так, є трішки.
Вони ще трішки дивились на хлопця, який шукав собі книгу. Потім він повернувся до них, і побачив на собі два цікаві погляди, але вона і Габріелла швидко відвернулись і засміялись.

Дівчина сиділа і чекала, доки відвідувачі підуть, щоб почати прибирати. Раніше вони їй не заважали, але сьогодні тут був Рей, і їй не хотілось, щоб він бачив її такою. А хлопець все ніяк не йшов.

- Ми закриваємось. Чому ти не йдеш? - вона набралась сміливості і запитала.
- Тебе чекаю.
- Навіщо? - вона здивувалась.
- Вже темно. Дівчина не повинна ходити одна по темних вулицях. Вирішив тебе провести додому.
- Мені ще потрібно прибратись тут. - вона хотіла виправдатись, щоб він пішов.
- Я почекаю. - швидко відповів Рей.

Вона не стала сперечатись, і пішла робити свою роботу. Коли все було зроблено, дівчина одяглась, замкнула приміщення, адже власниці вже не було, і вони з юнаком пішли додому.

- То ти обожюєш читати? - запитав хлопець.
- Ну, не сильно вже і обожнюю, але не відмовлюсь від цікавої книги. А ти?
- Аналогічно.

Потім вони йшли мовчки, ніби не знали про що поговорити. Їй здалось, що це хороший хлопець, і їй вперше схотілось продовжити з кимось спілкування. Проте, вона не знала, чи сподобалась вона для нього. Можливо це просто ввічливість, і через це він проводить її додому, а можливо і ні. В будь-якому випадку, вони тут, разом, тому потрібно поговорити. Але було пізно. Вони підійшли до її будинку.

- Ось тут я живу. Дякую, що
провів. - вона посміхнулась.
- Радий знайомству. - він почекав доки вона зайде в будинок, а потім пішов своєю дорогою.

Гарний настрій був зіпсований, коли дівчина побачила матір напідпитку. Жінка спала за столом, а поруч була порожня бутилка.

Дівчина нічого не зробила. Їй вже набридло, що матір так поводиться. Вона не стала прибирати, будити її, а просто пішла готувати собі вечерю.
Від шуму матір прокинулась.

- О, ти вже тут. Зроби для матусі поїсти. - ледве промовила жінка.
- Сама зроби.
- Що ти сказала? - агресивно запитала матір.
- Я сказала, сама зроби. - чітко сказала дівчина, і повернулась до матері.
- Да як ти смієш...
- Це ти як смієш? Хто тут з нас дитина? Я чи ти? А? Мені вже набридло, що ти з собою робиш. Набридло! Мені набридло бути дорослою в нашій "сім'ї". Думаєш мені не важко після смерті тата? Не важко? Думаєш лише ти тут страждаєш? Так от, з сьогоднішнього дня я більше не буду з тобою няньчитись. Ти доросла жінка, візьми себе в руки, а інакше ти втратиш і дочку! - вона висказала все, що думала.
Матір дивилась, і не знала що сказати, а дівчина розвернулась, і пішла до себе.

Як тільки вона зачинилась в кімнаті, вона впала і почала плакати. Досі вона не говорила так з мамою, ніколи. Їй було
неприємно, що вона так зробила, але в душі вона відчула полегшення.

Вона піднялась, пішла до ліжка, впала на нього і заснула.
Міцно-міцно.

Друзі, ставте зірочки, якщо вам подобається історія. Продовження скоро...

My_name_is_Dragon *_*