Самотність вулиць

Зізнання

- Що між вами сталось? - Артур раптово підійшов до дівчини, коли та зачиняла дверцята своєї шафи. Хлопець був збентеженим, або розлюченим. Важко було здогадатись, що саме хлопець відчував. Але одне відомо точно - щось не так. Він завжди був веселим, посміхався, навіть коли були проблеми. Але не сьогодні.

- Тобто?

- Я про Адама. Що між вами сталось? - хлопець говорив дуже голосно, учні, що проходили повз них почали обертатись і шепотітись між собою. Ну звісно, в школі з'явилась нова тема для обговорення, не можна таке оминути. Для них потрібно знати все.

- Давай не тут. - тихіше сказала дівчина і кивнула в сторону зацікавлених однокласників. Артур зрозумів, що тут не місце для обговорення такої теми, тому пішов за дівчиною.

Вони зайшли в перший вільний клас, який знайшли.

- Розкажи, що сталось? - дівчина зачинила за собо двері і звернулась до хлопця. Тепер вона помітила, що він нервував.

- З Адамом щось не так. Він змінився. І, як я зрозумів, після зустрічі з тобою. - він показав на неї пальцем.

- Чому ти так думаєш?

- Не вдавай, що не розумієш мене, Я чудово тебе знаю. Ти хочеш зовні виглядати необізнаною дівчиною, котру всі обдурують, бо вважають, що вона всеодно не здогадається. Але я бачу тебе справжню. Ти знаєш більше, ніж показуєш. Але зараз не про тебе. Черга ще дійде. На минулому тиждні він пішов у бібліотеку, не важко здогадатись до кого. А повернувся розлюченим і спантеличеним. Я хотів розпитати в нього, але не вийшло. З того часу його наче підмінили. Грубіянить батькам, мені, постійно нервовий. А вчора пішов з дому і повернувся посеред ночі п'яним. Адам ледве тримався на ногах. Пощастило, що батьків не було. Я сам впорався з ним. - Артур підійшов дуже близько і взяв дівчину за плечі. Оскільки він був висого зросту, їй довелось підняти голову, щоб поглянути на нього. - А тепер я повторю своє запитання - що між вами сталось?

- Я й сама не знаю, що сталось. Він прийшов в бібліотеку, ми розмовляли, потім прийшов Рей і вони...

- Що? Рей? Той самий Рей?! - хлопець не дав дівчині закінчити. - Ти знущаєшся? - він вже перейшов на крик.

- Не треба так говорити! - крикнула вона, коли він легенько її штовхнув. Взагалі, він не хотів цього робити - це вийшло раптово, в пориві емоцій. Тепер Артур зрозумів свою помилку і намагався заспокоїтись.