Самотність вулиць

Зустріч, яку не очікуєш

( "A Great Big World - Say Something " - рекомендую до цієї частини )

Хтось колись сказав: " Чи багато у вас людей, які будуть говорити з вами про вас?"

І чи багато у вас людей, з якими ви можете взагалі не розмовляли, і при цьому почувати себе комфортно поряд?

Прохолодний вітер обдував її обличчя, волосся розвіювалось під потоком повітря, а приємний холодок зменшував біль обличчя. Вона притиснулась всім тілом до спини Артура, і його тепло трішки зігрівало її. Вона і досі тремтіла. Шок і страх так швидко не проходять, і вона це розуміла. Та з Артуром вона відчувала себе в безпеці. Хоч вона майже не знайома з ним, та дівчина відчувала, що хлопцю можна довіряти і покладатись на нього. Він когось нагадував їй.

Мчавши по дорозі повз автівки, вона змогла трішки заспокоїтись. Було відчуття, що всі проблеми і перешкоди ось так, швидко, зникають з її життя, і вона мчить вперед до свого щастя.

" Які дурниці!" - подумала дівчина, і закрила очі. Але в голові з'явився образ того чоловіка, і її серце стиснулось, а сама дівчина трішки підскочила.

- Все нормально? - крикнув Артур, адже через гуркіт двигуна було б важко розчути його слова.

- Так, все нормально. Давай ще проїдемось десь. Не хочу додому.

- Зрозумів. Тримайся. - засміявся хлопець.

"Залізний кінь" помчав ще швидше, маневруючи повз чужі авто, чужих людей і чужих будинків. Дівчина затамувала подих. Такого вона ще ніколи не відчувала. Адреналін переповнив її тіло і свідмість, і вона закричала. Люди дивились на них, як на божевільних, та це не заважало їм насолоджуватись свободою. В пам'яті з'явились рядки однієї пісні, яку вона обожнювала колись. "Всі проблеми - це не проблеми..." - і це дійсно так.

Вони їхали величезним мостом, який був прикрашений різнокольоровими вогниками. Її так вразила ця краса нічного міста, що вона вирішила дещо зробити. Прибравши руки з талії Артура, вона обережно і повільно підняла їх, розімкнули лодоні, і закинула голову назад. Ось вона - воля! Все перестало існувати. Дівчина просто насолоджувалась відчуттями, що переповлювали її тіло і свідомість. Десь далеко вона почула голос Артура. Він щось кричав, і лише через деякий час вона змогла отямитись.

- Ти чуєш мене? Тримайся! Попереду тунель.

Вона швидко схопилась руками за його тіло, і міцно притислулась.