Життя це дні, а дні - буття.

29.10.21

Нерозношені туфлі терли ноги, але ж як гарно вони виглядали. Джейн одягнула їх вдруге, а до цього вона в них була лишень на дні народження Фіалки Ліри Тіни. Дивно згадувати те, чого не було.

Тобто все-таки вона одягнула їх вперше?

Не ясно, але натирали вони все одно сильно.

Щоб відволіктися від ніг, Джейн почала планувати тиждень, адже вона повинна поїхати до тітки.

«Я б взяла із собою блокнот, ручку і втому... Ручку з блокнотом покладу в ту тумбу біля ліжка, а втому розвію обіднім чаюванням або сквером біля будинку... Ще в дитинстві я хотіла порахувати вікна у тітки, як не забути?»

Ось вона виходить із парку по доріжці й бачить точку призначення: магазин тканин.

Про вікна дівчина взагалі забула, головне — сукня.

Шик тітчиного містечка та й самої сумної натури, скоріше таємної, так, таємної натури тітки дарував натхнення Джейн.

Адже містечко застрягло в часі, як це часто буває. Люди одягаються в трендах своєї молодості, на ціни не впливає економіка... Все як завжди.

Логічніше було б купити тканину в застарілому магазинчику в містечку, але міль і павутиння виглядають доволі жваво.

«А що я там думала про тітку? Точно, тканина, їй теж куплю щось на подарунок. Трикотаж? Шовк? Може, намистини для прикрас? І як вони там живуть, цікаво, у них є психолог чи льотчик? Може, там сам детектив живе, який залишив кар'єру через непорозуміння та неправильний вирок? Як у тій легенді, де виявилося, що то правда. А репутацію не повернути? Так, тканина».

Інколи думати — взагалі не варіант. Копирсатися в цьому клубку ниток — погана ідея.

Ні, справді, я не про думки. Джейн зараз зустрінеться з проблемами.

Так. Чому вона несе ці вовняні нитки на касу?

«Куплю червоні нитки і зв'яжу класичний светр на сукню. Точно. А собі візьму штучну вовну».

Джейн пошкандибала додому. Дорога через парк була справжньою мукою, скоріше за все, ці туфлі трохи посічуть ноги, але ось вона вдома і...

— Мам, мам, мамммммммаааа!

— Та чую я.

— Я вдома. А хто мене відвезе до тітки?

— Ти маєш на увазі, батько чи таксі?

— А ти?

— Ой, — відсахнулася, пирхнувши і звівши брови, матір. — Будеш чай?