Ти викрав моє розчароване серце

7

Зробивши все як сказала подруга, я уже сиджу у літаку. Ноги трусяться як вперше. Начебто я не боюся висоти, але летіти мені чомусь ой як страшно. Не знаю скільки пройшло часу, але я вже Лос-Анджелесі. Знову ж викликаю таксі й уже на порозі в подруги.  Вона підійшла та обійняла мене. Ми пройшли в кімнату. Вона постелила мені ліжко і я занурилася в царство снів. Мені снились різні сни, і вони були ну далеко не добрими. 

З того часу пройшов тиждень. Ліза мене водила по місту показувала де що знаходиться, коротко сказати відволікала як могла. 
Я прокидаюсь зранку від того що в кімнаті лунає дзвінок. 
— Ало, я вас слухаю.- відповідаю на дзвінок.
— Доброго дня, вам дзвонить детектор коледжу до якого ви поступали, я дзвоню вам, тому що за ваше навчання оплати не надходило і я вимушений вас відрахувати — від почутого я перебувала в шоці, але все ж відповідаю 
— Такого бути не може, але я можу сплатити зараз ? — я намагаюсь хоть якось розрулити ситуацію, адже я не розумію, мама або тато мали оплатити, чому вони цього не зробили я не розумію
— Ні не можете, адже якщо, ви не заплатили, то на ваше місце вже взяли іншу людину тому вибачайте - детектор кидає слухавку, а я досі нічого не розумію. 
Набираю маму, бо я нічого не розумію.
— Мамо, привіт, як ви ?
— Привіт в нас все добре, але я хотіла тобі дещо сказати — відповідає вона мені.
— Так я слухаю,  але я хотіла тебе спитати, чому мені подзвонили та сказали що ви не заплатили за навчання?
— Тому, що ми та не платили — я нічого не зрозуміла
— В смислі, як? 
— Ми не повинні платити за твоє навчання, ти нам ніхто, ти нам не потрібна, ми взяли тебе з дитбудинку, але зараза коли тебе тут нема ми зрозуміли що ти нам не потрібна тому можеш не вертатись назад — і скинула слухавку, в мене від сказаного відняло просто мову, і серце знову ж розбилось на маленькі шматочки, в мене нікого не залишилось крім Лізи.
Як просто як, невже я настільки нікому не потрібна, що навіть мама з татом сказали що їм не потрібна. В мою тимчасову кімнату зайшла Ліза і не зрозуміла що таке.
Адже я сиджу з заплаканими очима на грані істерики. 
— Даш що сталось, скажи хоть щось — вона трусить мене, але я їй нічого не відповідаю, в мене не виходить сказати та слова.
Вона встала і вийшла з кімнати, коли повернулась у неї в руках була склянка з водою, Ліза заставила мене його випити, але як виявилось потім це була не просто вода, а заспокійливе, випивши його, я через декілька хвилин поринула в сон.