Ти викрав моє розчароване серце

24

З того часу пройшло декілька днів, наші стосунки з Пейтоном стали ще кращими.
Сьогодні я вирішила прогулятись. Вдома сидіти нудно. Вирішила пройтись по торговому центрі. Розглядаю різні речі, але нічого не подобається.Недалеко звідси розташований офіс в якому знаходиться Пейтон чому б не зайти.  
Коли я йшла по направленні до виходу мене хтось схопив за руку та притиснув до стіни, коли я розплющила очі, то побачила перед собою Остіна. Його руки розташувались на моїй шиї він починає мене душити.
— Що гадина думала втечеш? Е ні — його руки ще міцніше стискаються, а я починаю задихатись. 
— Відійшов — чую я десь збоку. Остін повертає голову і відразу мене відпускає.
Глянувши туди я бачу якогось чоловіка, я його раніше бачила, але де ? Я не роздумуючи іду звіти. Направляюсь в офіс шатена.
 
Переді мною стоїть величезна будівля, заходжу туди, на вході на рецепції бачу дівчину.
— Ви до кого? — запитує вона мене.
— Де кабінет боса? — запитую її я.
— Пані я не знаю хто ви, я не можу розголошувати таку інформацію, я запитаю чи можна вас пускати.
— Дарі прямуйте прямо, там буде ліфт, а праворуч сходинки. Кабінет боса на тридцять п'ятому поверсі. На дверях буде написано — чую позаду себе голос. Коли я повернулась побачила Майка. 
— Дякую — відповідаю йому, та йду далі, але ще чую позаду розмову.
— Хто це ? — запитує адміністратор.
— Дружина боса — відповідає він та йде за мною.  
Я йду по сходах, чесно я вже не можу. От чому я боюсь ліфтів? Так би не було ніяких проблем. Нарешті я туди дійшла.
Направляюсь до кабінету, а на вході перестріває секретарка.
— Туди не можна, бос зайнятий.
— Мені можна — видаю їй я та заходжу всередину.
Бачу дуже цікаву картину.
Якась дівчина відкриту пристає до мого чоловіка. По його виразу обличчя видно що це йому не подобається.
Я заходжу в кабінет, а мене досі не помітили, закриваю двері на ключ і витягую з дверей.
— кхм, кхм — прочищаю горло я, щоб мене помітили.
— Ти хто така, ти чого сюди зайшла — кричить вона на мене. 
— Ти краще скажи хто ти — видаю їй я.
— Я його наречена — та показує на Пейтона.
— Даааа? — здивовано запитую — Коханий я щось про тебе не знаю? — переводжу погляд з неї на нього і назад на неї, він хотів відповісти, але я показала знак, щоб мовчав.
— По-перше, ти як смієш до нього чіплятися? Він тобі говорив, щоб ти валила. Ти що тупа?
По-друге, ти видумала кричати на мене? По-третє, в нього є дружина і ти не можеш бути його нареченою.
По-четверте ти сюди на роботу прийшла чи до якогось клубу, це що за прикид.
— Крихітко тихіше — Пейтон посміхається йому весело. 
— Тихіше? Тобто я маю мовчки стояти та дивитись на те як якась шльондра пристає до мого чоловіка?
— Я не шльондра — видає вона 
— Ооо ти справжня шльондра, ти подивись в що ти вдіта коротенька спідниця, і блузка яка нічого не прикриває. Ти вирішила звалити мого чоловіка та ще й смієш мені щось доказувати — я киплю від злості — давай я тобі трошки допоможу. 
Оглядаю кабінет і в очі мені кидаються ножиці, підходжу до них беру в руки, але та дурепа не бачить що я їх взяла. Заховала їх позаду себе та направляюсь до неї. 
Я йду на неї, а вона крокує назад, впирається спиною в стіну, а я стою біля неї близько.
Дістаю ножиці, дивлюсь в очі тій гадюці та обережно розрізаю її спідницю то направлені знизу в верх. Я розрізала, а вона навіть не відчула. Коли я відійшов на крок то потягнула тканину і вона злетіла з неї. Дівчина не встигла отямитись від шоку як я розрізала і блузку. Я їх розрізала не просто, а так щоб вона нею не змогла прикритися. 
— Тепер ти дійсно шльондра і одяг підхожий. 
Та дівка стоїть тримаючи в руках куски тканини.А Пейтон сидить на кріслі прикриває рот рукою та з посмішкою дивиться виставу.
— Ти чого тут ще стоїш? А точно я ж двері зачинила — підходжу до них та відчиняю — прошу. Вона гола зі сльозами на очах вибігає звідси, а я зачиняю за нею двері.
— Крихітко я звичайно знав що ти з зубками, но щоб на стільки — Пейтон плеще в долоні. 
— А що я мала мовчати? Тобі подобалось що вона пристає?
— А може я хотів, щоб вона це робила?
— А ну раз хотів, то хай далі це робить, а я тоді піду. Більше не наближатися до мене.
Мене образили його слова. Мені стало настільки боляче. Я покохала його, а він так.
— Крихітко, стій — затримує він мене за лікоть. Коли я повернулась до нього його погляди впав на мою шию.
— Це що таке? Що в тебе на шиї — запитує він мене.
— Нічого піклуйся про ту дівку. 
У двері постукали.
— Заходь — видає чоловік, та заходить той що відволік Остіна. От де я його бачила він працює на шатена — слухаю Карл.
— Пані я не запитав тоді з вами все добре? — Я лиш махнула головою що так.
— Бос я хотів з тобою поговорити.
Далі я не слухала просто вирвала руку з хватки Пейтона та пішла геть звіти.