Ти викрав моє розчароване серце

20

_Дарі_
— Крихітко, у тебе більше не має проблем з ними, але речі ти все одно маєш зібрати — чую його голос і він уже не сердитий.
У нього такий басистий голос, він звучить неначе мелодія. Від його голосу у мене пішли мурашки по шкірі. Я не розумію чому він назвав мене крихіткою.
— Ти був тут усю ніч? — не знаю чому, але це перше що спало мені на думку.
— А як інакше ? — боже його голос просто рай.
— А навіщо мені збирати речі? — ну дійсно навіщо? Якщо він розв'язав проблему з ними, то навіщо мені збирати речі?
— Ти нічого не пам'ятаєш? — я просто хитаю головою що ні, а він посміхнувся у відповідь. У нього навіть посмішка заворожує. Глянувши, у його очі я не помічаю тої злості що була до того та вони уже карі, а не чорні.
— Моя дружина повинна жити зі мною, а оскільки моя дружина — це ти, ти як думаєш, чому тобі потрібно збирати речі?
 — Що? Дружина ? Я? Коли ? Як? — я нічого не розумію — він підходить до мене, бере з тумби яка стоїть коло ліжка паспорт відкриває і показує мені. Я дивлюсь туди.
Я його дружина — Але як?
Тепер я розумію чому він називає мене крихітною, коли він підійшов до мене то я йому по груди, у нього накачане тіло, а я навпроти нього дійсно зовсім непомітна.
— Крихітко, ти сама того хотіла — відповідає він мені — Вчора коли я тебе забрав з рук того покидька та хотів з охороною відправити тебе додому ти вчепилась в мене і плакала, що не хочеш сюди. Тоді з тобою на руках, я пішов у свій кабінет, щоб заспокоїти тебе, а ти коли у тебе закінчилась істерика розповіла, чому не хочеш додому.Коли я тобі говорив, що заплачу ці гроші та не буде ніякої проблеми, ти відповіла що не візьмеш грошей. Але ти попросила, щоб ми одружились, адже тоді ти не зможеш вийти заміж за іншого. Я погодився тобі допомогти. І всього лиш за годину ти стала моєю дружиною. — пояснив він мені.
— Я нічого не пам'ятаю, пробач — дивлюсь я на нього.
— Чому ти просиш вибачення? — запитує він мене
— Я тобі зробила проблеми — мої очі стають скляними, я йому наробила купу проблем, ще й попросила, щоб ми одружились.
— Ей, ну чого ти, не треба плакати, ти не робиш мені ніяких проблем — підходить до мене та обіймає — не самій думати про таке, гаразд? — я кивнула.
Його обійми, запах, щось знайоме, але я бачу його вперше.
— Продовжуй збирати речі, поїдемо у наш дім — відходжу від нього та продовжую збір речей. Немає вже куди діватись, видно така моя доля.
Коли речі були зібрані, шатен узяв валізу, та ми разом вийшли з квартири.Він підійшов до автівки, поклав у багажник валізу, відчинив двері та сказав сідати у машину. Коли ми сіли у машину, він її завів та рушив у напрямку до свого будинку. Дорога була не близька, адже проїхавши хвилин 20 я уже поринула у сон. Прибувши до місця призначення, щоб мене не будити він узяв мене на руки та поніс у дім.
— В багажнику валіза, занеси до мене в кімнату — звернувся чоловік до охоронця, а сам покрокував далі. 
Зайшов у кімнату, поклав на ліжко та роздягнув. Накрив ковдрою, а сам вийшов з кімнати.