Ти викрав моє розчароване серце

21

Я прокинулась коли на годиннику була позначка п'ята година вечора. Нічого собі я поспала. Я була у якійсь кімнаті, напевно це кімната мого чоловіка. До речі я так і не запитала як його звати.Треба буде запитати. Розглядаю кімнату, навпроти мене на стіні висить великий телевізор, поруч з ліжком по обидві сторони стоять тумби. Праворуч від мене скляна стіна, а посередині також скляні двері, які ведуть на балкон.
Окрім скляних дверей в кімнаті ще троє дверей. Відчинила одні, вони вели у гардероб, там стояла моя валіза підійшовши до неї я взяла звіти штани та футболку. Вийшла з гардеробної та підійшла до других дверей і це була ванна кімната. Зайшла туди, роздягнулась, та прийняла душ. Пере оділась, вийшла з віти. Підійшла до третіх дверей і це був вихід з кімнати. Показався довгий коридор, пройшла по ньому, побачила сходинки вниз, спускаюсь туди, в домі так тихо, а сам він такий великий, хоча б не заблукати тут. Зійшовши зі сходів, переді мною була кімната у якій були двері які вели на вихід з будинку, по обидві сторони були проходи. Пішла в ліву сторону, там була вітальня. Довго її я не розглядала, повернулась в іншу сторону та пішла прямо, з правого боку від сходів розташована кухня. Всі кімнати в які б я не заходила були величезні. Бувши на кухні я захотіла пити. Підійшла до холодильника, та дістала звіти воду, поставила її на поверхню, та оглянула все в пошуках склянки, коли знайшла її та налила воду та почала її пити. Я була повернута спиною до дверей, коли я піднесла склянку до губ.
— Ти хто така? — я перелякалася від різкого звуку позаду. Від того я випустила склянку з рук і вона полетіла на підлогу.
— Ти що криворука? — коли я повернулась, то побачила дівчину, но вигляд трохи старша за мене. — Якщо не можеш тримати, нічого в руках, то краще не берись — кричить вона на мене. Вона починає йти на мене.
— Чого ти стоїш дивишся на мене? Ти що геть тупа? — вона все блище і блище підходить до мене, я починаю робити кроки назад.
— Ви хто ? — запитую я її, а вона все крокує на мене 
— Я хто ? Я хазяйка в цьому домі, а ти якийсь непотріб — я крокуючи назад навіть не помітила як підійшла до того місця де були скляні уламки, дівчина зробила крок до мене, а я наступила ногами на них, було моєю помилкою те що я біла босими ногами.
Уламки врізались мені у стопи, а на очах почали виступати сльози. Я не можу видати ні одного звуку. А з ніг уже стікає кров. 
— Чого ти мовчиш дурепо? Що язик проковтнула? Запам'ятай, не бери більше нічого своїми кривими руками — все ж кричить вона. А я її навіть не слухаю.
— Хто тобі дав право називати себе хазяйкою га? — чую голос десь коло дверей.
— Вибачте пані, ось нова робітниця, зовсім нездара, криві руки має — видає вона. 
— Навіть якщо так, то ти не маєш право на неї кричати, а тим більше говорити що ти хазяйка. Ясно тобі Кейт ? — сварить жінка дівчину. 
— Що за крик? — з'являється в проході шатен.
— Ось виховую твоїх робітниць, спускаюсь, а тут Кейт кричить на новеньку — відповідає вона чоловіку. Він переводить погляд з них на мене і хмуриться. 
— Крихітко? Що сталось ? — запитує він мене.
Я стою і просто не можу нічого відповісти, я схилила голову і стою на місті, по щоках стікають сльози, головне, щоб ніхто їх не побачив. Ніхто не бачить що я стою на уламках і взагалі що тут робиться, адже посередині стоїть довгий стіл який знизу має шухляди за якими нічого не видно.
— Крихітко, підійшли до мене — він нахиляється, щоб побачити моє лице, а я хитаю головою у відповідь, що означає ні.
Він не розуміє чому я не хочу підійти.
— Крихітко, будь ласка — знову хитаю головою що - ні. Навіть якби хотіла підійти я б не змогла цього зробити. Тим часом з ніг стікає все більше і більше крові, а уламки врізаються все глибше, зійти з них я теж не можу, я в безвихідній ситуації.