Заплутана історія

13

Так, вони не дуже то й знайомі. Але Хьонджін навіть через всі свої вчинки полюбив Фелікса. Він не такий, як інші. Тим паче, він його не дістає, ставиться непогано і взагалі хороший компаньйон...і особливий хлопець до якого притягуються неприємності.
Така світла людина не може так просто померти. Це не правильно!

У Хьонджіна покотилася ще одна сльоза. Вона впала на щоку Фелікса і скотилася вниз.
-Чого ти плачеш? - спокійним, майже ніжним голосом запитав Фелікс.
Нічого не пояснивши, Хьонджін його обійняв і сильно притиснувся до нього.
-Ти мене так налякав, - Хван не хотів відпускати Лі.
Він таки розплакався.
Фелікс старався заспокоїти Хвана.
-Дякую тобі... Якби не ти я помер би,- тихо сказав Лі і сам обійняв Хьонджіна.
Хьонджін трохи заспокоївся. Фелікс витер його сльози і всміхнувся. Хван сам всміхнувся. Вони дивились один одному в очі. Здавалося, що всі пригоди минули і залишились лише вони і спокій.
Цей момент перебив телефонний дзвінок Фелікса, телефонувала старша сестра. Вони домовилися поговорити по відео дзвінку.

Хьонджін встав і підійшов до свого стола.
"Що з тобою, Хьонджін?", - полегшено видихнув Хван: "Він справді дорогий мені?". Хлопець озирнувся, поглянув на Фелікса і знову подивився на свій стіл.
"Ні, мені здалося", - він відкидав ці думки.
-А де це ти?
-Я на горищі у сусіда.
-Ви чимось заняті? Я вам не заважаю?
-Ні, - Фелікс перевів погляд на Хьонджіна. Він ту мить теж подивився на Лі, але одразу відвів свій погляд.
Фелікс розпрощався зі своєю сестрою.
-Може підемо звідси? - запитав Лі. - Я просто в такому вигляді.
Розірвана футболка німу не заважала. Таке відчуття, що Хьонджін таке кожен день бачив.
-Пішли, - пішов вперед, а за ним Фелікс.
Лі переодягнувся, вийшов Хвана на кухню і запитав:
-А чия це кімната?
-Просто звичайна кімната.
-А, що то за кімната була зачинена? Я маю на увазі, з намальований квітами на дверях.
-Тобі так цікаво?
-Так.
-Тоді удачі, - хитро всміхнувся Хьонджін.
-Щось ти недоговорюєш.
-Я просто знаю, що ти не відчиниш її.
-Ну, тоді просто скажи, що там.
-Це мала б бути кімната дитини.
-Чому ти там не зробиш? - запитав Лі.
-Хто сказав, що там пусто? Там просто нікого поки нема.
-А плануєш когось туди поселити?
-Надіюсь. Не знаю чи вона захоче.
-Ти про свою дитину? А ти їй не сказав, що ти її батько?
-Я натякав. Ми знайомі не стільки, щоб вона мені вірила. Вона росла сама, нікому не довіряє, - сказав Хьонджін.
-Скільки їй?
-Не важливо...Чай будеш?
-Мг.
-Я тобі спеціальний чай приготую, щоб відновлювати сили.
-Ти дуже добре знаєшся на зіллєварінні і на такому іншому. Невже твоя мати також це робила? Я щось не дуже вірю. Це ж чаклунство, - обережно сказав хлопець.
-Там така історія. Її називали відьмою. Зіллям вона почала займатись після мого народження, до цього їй не вдавалось. От вона навчила мене. Тепер я місцевий відьмак, - хлопець всміхнувся.
-Відьмаки, вони такі старі, з бородою по коліно, в шапці-ковпачку, з палицею такою великою і в довгому вбранні. Ти на них не схожий.
-Не все, як в казці. На жаль, реальність набагато страшніша...Знаєш, зараз все видозмінюється і чарівники не виняток, тому не знати хто з тобою навіть подружився чи просто хто повз тебе пройшов. Все зараз дуже маскується.
-Натякаєш, що ти теж не людина? - Лі підпер рукою голову.
-Як бачиш, я відьмак, - так само зробив Хван.
-Чому ж ти мене не зачаклував? Я ж, напевно, тобі набридав.