Мандрівний Доктор / Itinerant Doctor / Youyi / 游医

Розділ 11.Лао Яо (частина 6)

Коу Тонг палко попрощався зі Старим Безсмертним Джі, чиє недосказане запитання застрягло в горлі.Він хлопнув рукавами й швидко пішов геть.

На голові старого Джі були величезні сонцезахисні окуляри.Він звузив свої зловісні трикутні очі, відчуваючи, що цей доктор Коу,який приходив як гроза і зникав, як вітер,прибув здалеку тільки для того,щоб не зробити жодного внеску,окрім того,щоб стати на шляху його заробітку.Пам'ятаючи про своє глибоке горе,коли його розлучили з готівкою,старий безсмертний відмовився від свого образу і в серцях наклав люте прокляття:

-Ба, поганий нахаб. Ті, хто витрачає мої емоції,закінчать погано.Стережися, щоб тебе не утискали до кінця життя!

...Ця історія розповідає нам, що незалежно від того,чи є безсмертний справжнім чи фальшивим, ви не можете випадково чи недбало образити його, інакше,ніби пірат Карибського моря,ви будете жити одиноким життям,несучи на собі прокляття, незалежно від того,наскільки ви привабливі... звичайно, це вже зовсім інша історія.

Коли Коу Тонг повернувся на базу, він побачив дружину Лао Яо Доу Ляньцін.

Їй мало бути близько сорока,але вона добре збереглася і все ще здавалася дуже молодою. Вона була доречно одягнена і дуже гарна,сиділа у кімнаті трохи незручно та скуто,іноді перекидуючись фразами з генералом Чжуном.

Хуан Цзіньчен сидів там же без діла,жадібно оглядаючи жінку з ніг до голови.Коу Тонг відчув ,що від його погляду Доу Ляньцін ось-ось провалиться під землю.Тож він рішуче підійшов, зняв пальто і накинув його на голову Хуан Цзіньченя,блокуючи рентгенівське випромінювання, яке випускали його очі,а потім підхопив уніформу дослідників бази й накинув її на себе-через свою ,,апаратну проблему" він не міг літати як на крилах,тож граціозно підійшов і не поспішаючи присів поруч.Нарешті вмостившись цей звір у людському одязі сказав:

-Вітаю, мадам Доу.

Його голос був магнетичним,а вираз обличчя еротичним. У ньому було якесь суперечливе відчуття як стійкості, так і юності.У нього була симпатична посмішка,як у людини,що намагається просунутися вперед у світі.Він був весною,що вкриває землю,повертаючи тепло смертному світу-Хуан Цзіньчен, звільнивши свою голову,подумав, що Сімень Цін, мабуть, продовжував жити з Пань Цзіньлянем саме так*.