Мовчазне читання / Silent reading / 默读

Розділ 15. Жульєн XIV

— Найбільше я ненавиджу робити аналіз життя жертви. — Лан Цяо надула губки й затисла ручку між верхньою губою та носом. — Жертвам завжди завдають стільки болю без жодної причини, і у мене це все потім ще довго з думок не сходить. От чому так?... Чому життя доброї людини через якусь крихту невезіння повинне ось так обірватись? Чому людину, яка все життя наполегливо працювала й переборювала складнощі, врешті-решт приб'є якийсь покидьок, що ніби з неба впав?... Хоча, якщо так подумати, коли жертва не така вже й безневинна — то вона просто отримує по заслузі*? А зараз мені взагалі здається, що ми замість пошуків убивці якось допомагаємо йому... ай!!...

* /罪有应得, zuì yǒu yīng dé, "цілком відповідне покарання за злочин"; коли покарання відповідає злочину/

Лво Веньджов згорнув документ у трубку й вліпив нею дівчині по потилиці, перервавши цю довжелезну промову.

Лан Цяо ображено схопилась за місце удару.

— От за що ти мене знову лупцюєш? Я ж просто говорю про свої відчуття, це все — людська природа! Й ми, офіцери, — теж люди!

— Ти зарплатню свою хочеш? — запитав Лво Веньджов.

— ...Так.

— Ну то берись за роботу, якщо хочеш. Що це ще за теревені? — Лво Веньджов підтягнув до себе дошку для нотаток, й під фотографією молодого чоловіка зі шрамом у формі півмісяця на чолі написав: "Хе Джон'ї, чоловік, вісімнадцять років, кур'єр, уродженець провінції Н" та інші основні деталі біографії.

Тоді, скориставшись перевагою зросту, він тихенько кинув погляд над дошкою, крізь прозоре скляне вікно свого кабінету, на Фей Ду, що сидів поряд з матір'ю Хе Джон'ї.

Ймовірно, мама Хе почула якісь плітки про звільнення Джана Донлая, й впала у відчай. Вирішивши, що ніхто вже не дасть їй бажаних відповідей й не допоможе, жінка плакала так важко й так довго, що ледве могла стояти. За підтримки Фей Ду вона повернулась всередину бюро.

Можливо, вона просто інстинктивно хапалася за нього, як за останню соломинку, або сприйняла Фей Ду за одного з "банди" Джана Донлая, й "не могла дозволити йому втекти". Що б там не було у жінки на думці, зараз вона мовчки, спустошено сиділа, й міцно трималась за рукав Фей Ду.

Так, вплутаний у цю драму, Фей Ду вимушений був лишитися, що й спостерігав зараз через скло свого вікна капітан.