Мовчазне читання / Silent reading / 默读

Розділ 19. Жульєн XVIII

Приголомшені цими словами, оточуючі його люди, що вже миттєво протверезіли, витріщились на капітана Хвана однаково стурбованими поглядами.

Той, чи то сердито, чи то тривожно, не звертаючи ні на кого уваги й не здіймаючи голови, ходив кімнатою по колу.

Нарешті хтось прошепотів:

– Але ж він із Центрального бюро...

Присутні вже давно й "щиро" нехтували своїми обов'язками. Вони використовували закон у своїх особистих цілях, приховували чужі дрібні й не дуже злочини, отримуючи за це брудні грошики – тож звичайно, що їхні руки чистенькими не були.

Та брати гроші за своє мовчання — це одна справа; а вбити когось цими ж самими руками – вже зовсім інша.

Більшість людей у цій кімнаті навіть ніколи не вплутувались у якісь конкретні, темніші справи; їм потрібно було лише тримати очі заплющеними й чекати за це свою мовчазну пайку. Тим часом вони все ще повинні були ходити на роботу й заробляти гроші, бо пайка з цих "сірих" справ великою не була, не враховуючи "розважальних" вечірок.

Тож ніхто з них не вважав себе абсолютно поганим. На додаток до всього, перебуваючи під глибоким впливом світогляду Вана Хонляна, вони одностайно вірили, що смерть декількох повій чи дрібних бандюг не варта уваги, але напад на когось зі своїх? То вже занадто.

Коли очі людини завжди дивляться спідлоба – вони помічають лише тих, хто стоїть поряд або вище.

Однак, дивлячись донизу, їм здається, що бачать вони лише тварин – жалюгідну, нікчему худобу. До худоби цієї приписувались майже всі – всі, хто не мав влади чи впливу, не мав широких можливостей, всі, хто дрейфує у вирі подій й кожен день змагається за своє життя, всі старі, слабкі, хворі та каліки. Перелік цей не мав кінця.

Спостерігаючи за твариною, людині здається, що тій відомі лише комфорт та ситість, тепло чи холод, й нічого більш. Тож яка різниця, помре тварина чи ні. Зрештою, навіть мудре прислів'я каже, що лише "життя людини безцінне"; а долі інших нехай Богів не хвилюють.

Смерть Чень Дженя була простим нещасним випадком, помилкою, але смерть Лво Веньджова стала б бідою, що приверне небажану увагу. Зараз кожен з присутніх розумів це, крім несподівано "хороброго" капітана Хвана.

– Капітане Хване, так не піде, геть не піде, – хтось боягузливо відкрив рота, – Помер та й помер... як на мене, то давайте просто від тіла позбавимось. Якщо Лво Веньджов не знайде його ні живим, ні мертвим, то що ж йому ще робити залишиться?