Мовчазне читання / Silent reading / 默读

Розділ 18. Жульєн XVII

— Ву... Ву Сюечвень? — Посмішка на обличчі працівниці стійки реєстрації завмерла.

Гострий погляд Лво Веньджова був таким важким, що вся його удавана двозначність в бесіді обіцяла ось-ось тріснути. Він різко, тихо запитав:

— Щось не так?

Приголомшена тим поглядом, дівчина мимоволі відвела очі, змусила себе заспокоїтися й аж тоді солоденько посміхнулась капітану.

— Ні-ні, нічого. Просто наші працівниці зазвичай користуються англійськими іменами. Й тому почути від вас її справжнє ім'я було дещо зненацька... Ву Сюечвень... Ву Сюечвень це, здається, Лінда, так?

Навіть зараз, перебуваючи в лігві тигра, Лво Веньджов не втримався від саркастичної ремарки й таки зиркнув йому в пащу.

— Ця ваша корпоративна культура досить "вестернізована".

Очі дівчини блиснули, і вона знову вклала фотоальбом з "офіціантками" в руки капітану.

— Пане, Лінда сьогодні погано себе почуває. Може ви бажаєте познайомитись з кимось ще? Чи ви знали її раніше?

Лво Веньджов мовчки відхилився назад. Деякий час дивлячись на дівчину звисока, він нарешті відповів запитанням на запитання:

— А що, для виклику "офіціантки" вже й перевірка потрібна?..

Вона поспіхом, тихенько вибачилась, швидко організувала для нього окрему кімнату й власноруч супроводила його туди. Можливо, Лво Веньджову здалось, але складалось враження, ніби тепер за ним стежить набагато більше пар очей.

Нарешті супроводивши його, працівниця стійки повільно, важко зітхнула, взяла зі столу рацію й тихо комусь шепнула:

— Той, кого ви згадували, вже тут. Він в кімнаті "Гібіскусове місто"*.

* /посилання на вірш "Місто Фужун" відомого китайського поета, письменника та ресторатора часів династії Сун Су Ши (Су Дунпо) (1037-1101)/

Рація заскреготіла шумом з'єднання й чоловічий голос запитав:

— Скільки їх?

— Сам.. Він сам. — Працівниця стійки стиснула губи, її долоні спітніли, й вона ледве тримала величезну рацію. — Наступного разу не... не змушуйте мене це робити, добре? Бо я...

Вона не встигла договорити, як з рації почулась чиясь лайка:

— От виродок! Сам прийшов! Йому життя задовгим здалося?? Та якби я знав, я б йому ще у дверях мішка на шию та й на той світ! А тепер ще, бляха-муха, морочитись!