Бунтарка, або Таймер сновидінь

Розділ 3 | Те, що треба?

Світлий промінь, що прослизнув скрізь тоненьку щілину дверцят, не торкався моїх ніг — лише старого дерев'яного покриття підлоги. На мить мої очі наче застигли на маленькому шансі відтягнути час, аби трохи пожити. Цікаво, чи вціліє моє тіло, коли батько дізнається про це?..

Але бентежність буття перемогло.

Мої ноги спустили мене до коридору, де батько вже вдягав поліцейську куртку. Його холодні очі блиснули в мою сторону і його груди тяжко піднялись, втягуючи в легені повітря.

— Що ще тобі від мене потрібно? — тоненькі ниточки натягувались, змусивши чекати вибуху.

— А якщо вони в дім прийдуть?.. — ні краплі розуму в моїй голові на той момент не промайнуло. Лише сині очі поблискували в погано освітленому коридорі, вимагаючи... як сказала Демі? Уваги.

Батько зітхнув та, взявши невелику зв'язку ключів, знову обернувся в мою сторону.

— Твоя взяла. Буде тобі безпека.

Приказним тоном він промовив до жінки, аби та вже сідала в машину. Сам же він підняв невеличку раму з картиною, що висіла на стіни над широким пуфом. Увівши чотири цифри, чоловік навіть не обернувшись до мене вийшов з дому. Через тридцять секунд короткочасний сигнал затих.

З моїх вуст вирвався різкий та несподіваний звук, нагадуючи бігле мишеня. Мої очі округлились майже вдвоє!

— Сигналізація?!

Риторичне запитання.

Біля серця наче щось замкнуло, проводячи по руках і до самісіньких пальців струм. Кров кип'ятилась в венах, добираючись до мізків. Але секунда й ритм серця знову відбирав спокійний.

— Просила безпеку, ось і маєш безпеку... — пробуркотіла я, виглядаючи з вікна кухні машину батька. Її вже не знаходилось на звичному їй місці, то ж не дуже гарна ідея прослизнула в моїй голові.

«Але де знайти ту карту?»

Подумки я обнишпорила свою кімнату, згадуючи де б могла взятись бодай одна непотрібна. Та через декілька хвилин все ж таки знайшла таку.

З грудей зірвався теплий струмінь повітря, коли мої ноги опинились в кабінеті. Запилені полиці дерев'яних стелажів відчувались носом. Сірі стіни зовсім не приваблювали зір, навіть безліч копій нагород та грамот, які батько не міг не розвісити. Чоловік не залишив єдиного пустого місця на стінах - увесь простір був заповнений або непотрібними книгами, які ніхто, схоже, не читав, або безліччю документів.