27 листопада 2019 року. Середа.
Білі хмаринки, що нагадували солодку вату, повільно пропливали небом. Я сперлася спиною на двері машини, відкинувши назад голову і спостерігаючи за блакитним небом. Це недовге дозвілля здавалося мені заспокійливим, поки ми чекали на Едвіна. Він мав перездати математику, бо вчитель вирішив, що той списав.
— А ця твоя Мія даремно часу не гає, — почувся поруч голос Уітні, на який я з цікавістю обернулася. Вона вказала на невеличкий скейтпарк, що розташований просто навпроти школи. Зазвичай там було багато народу, переважно підлітки років тринадцяти. Але цього разу містечко зайняла футбольна команда разом із групою підтримки (куди ж без них). Наші королі «Червоного Дракону», щоб їх.
Мія присмокталася до новенького хлопця немов п'явка, забувши свого «колишнього», якого до цього тягала з собою всюди так само. Річарда якраз таки не було серед цієї еліти, як не дивно.
— Це не той самий псих, що побив старосту? — звернулася я до подруги, не зводячи очей з Мії та її компанії. Вони прогнали хлопців зі скейтами заради того, щоб просто постояти?
— Так, він самий. — Кивнула шатенка, так само спостерігаючи за ними, — І уяви, директор нічого йому не зробив. Жодної догани, родичів до школи тощо.
— Чому? — здивовано запитала я.
— Він син якоїсь шишки Окленда. Його батько торгує чи то зброєю, чи то ще чимось незаконним.
«Лілі Діас номер два, — іронічно промайнуло в думках. — Цікаво, на нього теж полює Джеймс?»
Після слів Уітні я повільно перевела на неї погляд, ніби чекаючи чогось ще. Дивно, що вона не була популярною в цій школі, бо її батько мав при собі славу не меншу. Та що там слава, навіть сам Джеймс Купер понад життя бажав того звільнити. Хоча він же й засадив Ламберта за ґрати.
«Роздвоєння особистості?» — подумала я, згадуючи неприємне обличчя.
Едвін вийшов із будівлі через кілька хвилин. Він люто твердив, що той не списував і його безпідставно змусили перездати. Але він довів учителю, що все вивчив.
Поки друзі з палким інтересом щось обговорювали між собою, мою увагу привернув дивний тип, який перебував за огорожею. Він нервово топтав під ногами землю, викурюючи сигарету. Обличчя мені не вдалося розгледіти одразу, оскільки цигарковий дим завадив цьому.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Бунтарка, або Таймер сновидінь
Gizem / GerilimУсе життя я гадала, що мені вистачить і того легкого, майже недоторканого відчуття свободи. Але як же ж я помилилась, коли відчула справжній смак бажаного. Моя дитина всередині бажала більшого - помсти. І всі думки сховались за люттю й огидою, коли...
