Бунтарка, або Таймер сновидінь

Розділ 34 | Спогадами

6 червня 2013 року. Ранок. За тиждень до смерті Мелоді.

— Полювання? — вона здивовано глипнула на татка, коли рука з виделкою застигла у повітрі. — Де?

Я відволіклась від малюнка, кинувши очі до них.

— За Берклі, — прожовував татко, шукаючи щось серед кухонного приладдя. — Всього на два дні.

— А хто поїде?

— Деякі хлопці з відділка, ще Домінік, він на своїй машині.

Все ж таки татко знайшов дещо серед виделок у ящичку, діставши ганчірку.

— Хто такий Домінік? — мама нанизала шматок броколі та сунула мені. Я насупила брови, демонстративно відвернувшись. — Тоді давай доїдай кашу.

Я трагічно видихнула повітря, взявшись за ложку. Почекай мене, малюночок, я поїм і повернусь до тебе!

— Власник декількох закладів у Сан-Франциско, в Окленді володіє офісною будівлею.

— Котра?

— «SKY».

Я помітила, як мама застигла над тарілкою з овочами. Вона їх обожнювала, але зараз чомусь перестала їсти. Отак буває, коли мене змушуєш доїдати якусь кашу!

— Домінік? Як ви познайомились? Ти не розповідав за нього.

— Хіба? — мама стала сумною, так само пригнічено хитнувши головою. — Якось познайомлю.

Він поцілував маму в маківку та вийшов до коридору, продовживши пошуки вже на полицях в шафі.

— Енні, — голос татка лунав з коридору. Я підняла голову, очікуючи. — Не хочеш з нами?

Мої очі наче повилазили з орбіт. Я радісно заплескала в долоні, але вираз мами змусив стримати емоції.

— Не кажи дурниць, — Мелоді схопилась з місця, забувши свою тарілку. Вона увійшла до коридору, спершись плечем на проріз дверей. — Взяти Енні на полювання?

— Чому ні? Там природа, свіже повітря.

— Авжеж, а ще горілка та багацько чоловіків.

— Люба, — він підійшов до неї, просунувши руки на талію. Мама не розтанула від його посмішки, лише ще більше спохмурніла. — Дай їй побавитись серед поліцейських. Тим паче вона має дізнатись деякі секрети.

— Що ще за секрети?

— Секрети поліції, ма, — жалібно мовила я, з надією споглядаючи на її бліде обличчя. Чому вона так переймалась?