Бунтарка, або Таймер сновидінь

Розділ 12 | Вбивця

Чоловік стояв поблизу з кабінкою туалету та направляв пістолет.

Я відчула, як серце стихло, шум навколо зовсім зник. І дихання, котре майже не відчутне.

Чорне дуло наче заглядало в душу, наче висмоктувало життя.

Я завмерла, дивлячись лише на чорну маску.

Вдих.

Постріл.

Тіло впало до підлоги через мить, як куля дісталась серця.

Багряна рідина розтікалась білими плитами холодної підлоги.

Чорне волосся просочувалось у кров.

В ніс вдарив різкий запах пороху.

Лілі мертва.

Стукіт серця болісно відізвався у грудях. Наче зсередини намагалось вирватись, втекти. Руки відчували холод, подушечки пальців щось нервово кололо. В щоки прилинув жар, коли тіло незвично затремтіло.

Тяжкий крок чоловіка в чорному одязі змусив затримати дихання. Десь почувся шум, чоловік досі направляв зброю. Відтепер, на мене.

Маска на його голові не дозволяла подивитись в очі монстра. Злодій підійшов ближче.

Під ногами наче утворились м'які хмарки з вати. Я знаходила сили стояти поруч з вбивцею, хоча вже втратила надію на життя.

Чоловік зупинився, хутко залишивши зброю в моїх тремтячих долонях, згодом так само залишивши приміщення.

А я стояла.

Стояла зі зброєю в руках та владнала з шумом думок та напливу страху. З мертвим тілом дівчини, чиї очі востаннє бачили живий світ.

Бачили життя.

Було холодно. Але не страшно.

— Я досі очікую відповіді. Очікую правди, Енні.

Пальці рук наче покрились тоненькою плівкою криги.

— Міс Браун на власні очі бачила тебе зі зброєю.

Німі губи більше не тремтіли, а погляд шукав щось у пустці жаху.

Смерть. Я бачила смерть. Вкотре.

— Енні, тебе бачила вся школа.

Груди підіймались та опускались. А отже, дихала. А отже, жива.

— Я розповіла все, що ви вимагали від мене, — зірвався тихий голос відчаю. Я не підіймала очей, знаючи, що зустрінусь з його байдужими, його драконячими.