Бунтарка, або Таймер сновидінь

Розділ 21 | Туман у вогні

Гучна музика, що розливалася по тілу кожного охочого танцювати й того, хто стояв осторонь, несподівано вщухла, викликавши обурення й невдоволення натовпу. Почулися протяжне «у» і кілька необразливих лайок. Але вони різко змінилися на крики, а потім і зовсім більшість тікала геть із підпільного притулку хіпі. Принаймні, вони намагалися втекти.

Несподівано для Енні її рукав хтось із силою потягнув на себе, закликаючи йти разом із ним. А як виявилося пізніше – з нею. Спочатку дівчина не зрозуміла, що від неї вимагала Уітні, аж доки та знову не смикнула її за рукав світшота та гнівно проричала:

— Не стій наче стовп, Енні! Нам потрібно забиратися!

Серед криків натовпу, що розбігався, голос подруги був швидкоплинним і майже не почутим. Як би не намагалася Енні зрозуміти слова схвильованої подруги, все було марно. Вона хотіла розібратися, чому кожна клітина тіла була настільки розслабленою, а мозок віддавався ейфорії.

Пролунало декілька пострілів, що змусили всіх замовкнути й заклякнути. Уітні відчувала, як її ноги ставали важкими, а руки віддалися сильному тремтінню. Ще й Енні не в собі.

Натовп хіпі ставав рідшим. Хто ховався за меблями, хто лягав на підлогу за наказом невідомих.

До головного залу увійшли кілька десятків чи то чоловіків, чи то жінок, одягнених в однакові червоні костюми. Їхні обличчя приховували маски у вигляді зайця, які вселяли непідробний страх. З боку це виглядало б комічно, якби не автомати в їхніх руках. Вони оглядали приміщення, розшукуючи ватажка цієї вечірки, не роблячи зайвий крок. Усе відбувалося тихо.

— Чорт, давай за диван, Енні, — прошипівши подрузі на вухо, Уітні знову смикнула руку Енні, повзаючи по підлозі.

— Які зайчики! — захоплено заволала Берінгтон, немов вона побачила щось миле. Хоча це взагалі не так.

— Ти де так накидалася? — але обурені слова Уітні та не почула, розглядаючи групу людей у червоних костюмах. Ті розділилися на кілька людей, які загрозливо підійшли майже до кожного, хто слухняно лежав обличчям до підлоги. І щоб точно ніхто не сіпнувся, приставили дуло зброї ближче до їхніх голів. Пощастило лише Уітні та Енні.

— Ну де ж ти, Красовський? — голос одного з чоловіків рознісся приміщенням немов хвилею. Якщо зняти його маску, можна було побачити глузливу усмішку, яка так і чекала на свою жертву в засідці.