Бунтарка, або Таймер сновидінь

Розділ 19 | Гнів або страх

Чоловік обернувся до неї спиною, спохмурнівши. Він вимкнув музику, спершись спиною на стіл. Енні підійшла слідом, не наважуючись підіймати очей. Вона розв'язувала бинт на руках, шморгнувши носом.

Домінік не міг відвести підозрілого погляду від дівчини, на мить застигши на її волоссі.

— На зло Адаму змінила зачіску? — на його вустах розтяглась глузлива посмішка. Енні гмикнула, торкнувшись пасм.

— Схожа?

— Надто, — кивнув чоловік, також розв'язуючи собі бинт. — Коли обрізала?

— На початку жовтня.

— Пофарбувала?

— Цього літа.

Чоловік весело гмикнув, на коротку мить знову кинувши погляд до дівчини.

— Певно, Адам сильно гнівався.

— Було не до того.

Вона вже не мала при собі ту минулу посмішку, щось всередині бентежило й чоловік не розумів що саме. Це дратувало – не змога розпізнати емоції, не змога почути правду з її вуст.

— Варто частіше тренуватись. В тебе слабкі м'язи.

Дівчина іронічно засміялась, кинувши бинти поруч. Вона вмостилась на м'яку підлогу та підсунула коліна ближче, схиливши на них голову. В синіх очах, що нагадували глибини буйних морів, проглядалась болісна порожнеча, водночас з тихим буревієм.

— Я помітив зміни в тобі, — стиха промовив чоловік, неусвідомлено торкнувшись власного шраму. — Сумніваюсь, що це щось несерйозне. Ти відсторонена. Але гнів, котрий я побачив...

— То був страх.

Її сині очі приткнулись до підлоги. Тиша огорнула порожнє приміщення на деякий час.

Густі брови чоловіка зійшлись на переніссі. Очі торкались стелі, стін, але не її. Тільки коли думки наповнювались питаннями. Тільки коли він не міг на них віднайти відповіді.

— Що тебе турбує?

Дівчина лише сумно розтягнула вуста, що майже нагадували посмішку. В наступну мить Енні кинула на чоловіка підозрілий погляд та спитала:

— Ти нікому не розповіси?

Трохи здивовано, але Домінік погоджено хитнув головою.

— Я постійно відчуваю себе в небезпеці.

— Тобто? — Домінік сів поруч, намагаючись зловити її погляд. — Тебе хтось ображає?