Бунтарка, або Таймер сновидінь

Розділ 8 | Відшукати зловмисника

10 жовтня 2019 року. Четвер.

Я сунула руку з папірцем до прозорого віконечка, не промовив ні слова. Дівчина в білому халаті лише скептично обвела мене поглядом, щось клацаючи на комп'ютері.

— Це сильний седативний препарат. Він продається за рецептом, — монотонно проговорила вона, перевівши на мене стомлені очі, наче причиною тієї втоми була я.

— А це... не підійде?

— Тут немає підпису вашого лікаря, — вона тяжко зітхнула, піднявши папірець, — Дівчино, таких як ви в мене декілька раз на день приходять! А ну геть з аптеки.

Я проковтнула важезний камінь. Оглянувшись, я тихенько хитнула головою фармацевту та вийшла надвір. Добре, що хоч осудливих очей поруч не з'явилось.

— Не вийшло...

Сонце засліплювало напівзаповнену вулицю Окленду. Люди не поспішали, то опустивши голову до телефону, то відвернувши їх до прозорих вікон офісних будівель. А я знову стояла тут... Серед знайомих стін, але вже не видивлялась вивіску улюбленої кав'ярні. Відтепер теплий колір сонця змінився на зелений мох. В буквальному сенсі, кав'ярня так і називалась — «Зелений мох».

Свист у вухах змусив заплющити очі. Пульсивний біль розповсюджувався від скронь до маківки, наче ті голочки. Ними проштрикували кожен міліметр шкіри. Я торкнулась лоба, сильніше зажмурив очі.

Вдих.

Я б не прокручувала в думках однаковісінькі проблеми, що звалились на мене наче сніг у травні. Я б не вигадувала плани дій, аби догодити бандитам. Я б жила нормальним життям.

Видих.

Я потерла очі, згадавши безсонну ніч. Знайдені ліки Демі допомогли б заснути та почувати себе, можливо, краще. Але жінка надійно тримала біля себе ту маленьку напівпрозору місткість з пілюлями.

— Енні? — позаду прозвучав на диво знайомий голос хлопця. Я вже подумала, що Алан знову переслідував мене, доки не обернулась й не зустрілась з очима..

— Річард?

Він зупинився навпроти, нагадуючи високе дерево. Він завжди був недосяжним в рості, але раніше, здавалось, я була трохи вище.

— Енні Берінгтон, ми не встигли привітатись у школі, — на вустах Річарда розпливлась привітна усмішка, через яку я незграбно напружила брови.