Бунтарка, або Таймер сновидінь

Розділ 14 | Майже спочатку

17 листопада 2019 року. Неділя.

Венами повільно розливався алкоголь, заповнюючи тіло. Воно віддавалось кожному ритму мелодії, що заполонила простір навколо. Тихі та повільні рухи пальців торкались оголених частин тіла — від шиї долоня спускалась нижче до ключиць, проводячи майже недоторкану лінію до плеча. Стегна малювали уявні хвилі, наближаючись до теплого тіла дівчини. Волосся то спадало на плечі, лоскочучи бліду шкіру, то колихалось разом із тілом. Попелясті кучері переплітались з чорними пасмами, де-не-де проглядались фіолетові прядки.

Неонові лампи освічували морок теплими кольорами рожевого, червоного, синього, фіолетового. Миготіння нагадувало пульсацію зліва в ребрах. Мозок наче ліг відпочивати, дозволивши серцю розслабити те напружене та змучене тіло. Думки вивільнялись з кожною прожитою миттю. Туман огортав свідомість, але вона не блукала. Вона не ховалась. Вона піддалась. Здавалось, так добре не було ще ніколи.

В момент неочікуваний дотик струму пройшовся тоненькою стежкою на спині, змусивши обернутись в танці та підняти очі. Запилені сині зустрілись із зацікавленими карими, що мертво вчепились в тіло дівчини. Біла сорочка не застебнута на останні два ґудзики, а рукава закочені по лікоть. М'язиста рука тримала скляний стакан з бурштиновою рідиною, в якій все ще плавали кубики льоду. На вигляд пухкі вуста на мить розтягнулись у знайомій їй посмішці, викликавши всередині шторм.

Рука підняла ще одну чарку, аби червона рідина знову просочила горло, але зап'ястя дівчини неочікувано спинили.

— Ти дуже п'яна, Енні Бер, — надривала голос брюнетка, намагаючись зловити її біглі очі. Вона здивовано витріщалась на дівчину, не добираючи слів, аби описати її справжню грубість. Як так?! — Вже треба додому, дорогенька.

Білява захитала головою, зловивши сильний вітер в голові. Він рвучко розгойдував всередині, змусивши відчути підступаючу нудоту. Втримавши себе на хитких ногах, котрі давно благали про м'яке ліжко, дівчина схопилась за барний стілець. Закинувши одну ногу на поверхню стільця, Енні схопилась вже за саму стільницю барної стійки.

— Господи... — Уітні закотила очі, осудливо спостерігаючи за витівкою подруги.

Нарешті подолавши вершину, Енні опинилась на барному стільці, знову в ритм мелодії хитаючись зі сторони в сторону. Стегна віддавались музиці, рухи становились плавними. Піднявши свій недопитий напій, Енні направила запалений погляд далеко прямо, зустрівшись з тими темними очима.