I helped Him

Хто там?

Прокинутись вночі через протяжний і дратуючий звук стуку в двері — це єдина чого я б хотіла.Взагалі сон в мене завжди був міцний тому, ні гроза ні навіть війна сумніваюсь чи підняла мене в такій годині.Глянувши на настільний годинник, на якому показувало рівно три години, протерла очі і взула зручні й мʼякі домашні тапочки.
Дійшовши до дверей власної домівки, я незадоволено відкрила двері, потягнулась, закриваючи очі намагаючись вловити хоч долю моменту щоб поспати.
— Я можу чимось допомогти? — запитую я.
— Извини, мы можем позвонить? — я здивовано відкриваю очі, чуючи російську мову, і ледь не непритомнію від побачений нічних гостей.Команда месників, яка стоїть прямо переді мною на порозі мого будинку.Це здавалось все дурним і не справжнім сном, я якщо й правдою то просто з країни фантазій.
Я щіпаю себе за руку декілька раз впевнитись, що я до кінця проснулась а потім простягаю руку Наташі, щоб вона зробила те саме.Вона боляче мене щіпає і я шиплю потираючи це місце.
— Так вы настоящие, чорт возьми, я так думаю это тессеракт... — Романофф здивовано перекидається поглядом спочатку з Барнсом, а потім зі Стівом, хоча останній певно зрозумів з цього всього лише слово тессеракт, але це здивувало його не менше.Тепер я розумію яке було в мене лице, коли я вперше їх побачила.
— Я все объясню, вы заходите! — я пускаю їх всередину і вони всі дружньо розміщаються по кімнаті.Наташа з Тоні на диван, Стів сперся на стіну напроти мене, а Бакі сів на вільний стілець за кухонним столом, широко розставляючи ноги.Я провела по кожному погляд збираючись з думками.
— Я так розумію ми попали в інший всесвіт? — сказав Тоні втомлено потираючи носову перегородку.
— Слухайте!Я сама не в захваті від цього, розумію, що це для вас дивно звідки я знаю про тесеракт.В моєму всесвіті ви лише комікси, фільми, навіть мультфільми, тощо.А ви це просто актори! — але це здивувало їх не менше, вірогідність того що їх взагалі не існує не втішала надії нікому.Навіть якщо й вони існували як актори, хоча єдиною ціллю зараз було повернутись назад додому і повернути тессеракт на своє законне місце.
— Кубик пропав, він перекинув нас і зник.Тому ми ніяк не можемо повернутись. — Наташа здавалась в житті ще більш гарною, вогняно-риже волосся і зелені очі, це був спалах мозку.За таке вже б спалили в середньовіччі.
— Можете поки пожити в мене, я не проти, тай самій не так нудно.А і до речі, мене звати Ріна, і ви фактично зараз в Україні, всіх інших, як можна було здогадатись знаю. — я зовсім була не проти, щоб вони переночували тут кільки днів поки все втихомириться.Я глянула на годинник, вже була четверта ранку, і мої очі сильно наповнювались свинцем.
— Давайте спати, вже дуже пізно, чи то дуже рано.Завтра я поїду в магазин і куплю більше їжі, і перші засоби гігієни. — я швидко показала їм розміщення кімнат, і далі вони вже самі розбирались хто де буде спати.А я зайшла в свою кімнату і як тільки голова торкнулась подушки, я заснула.

***
На ранок, голова боліла нещадно пульсуючий в скронях.Чи через те, що я аби як спала, чи через те що досі не усвідомлювала, що зробила вчора.Але врешті випивши таблетку знеболюючого, яку знайшла десь в закутках шухляди, спустилась на кухню зробити собі каву.Поставивши кавомашину робити своє діло, я дістала яйця, молоко, цукор, олію і борошно, почала замішувати тісто на млинці.
Відчуваючи на собі погляд я мимоволі повернулась перевірити, що мені здається.Але мені не здавалось за кухонним столом сидів, сам Капітан Америка, і як йому тільки вдавалось так тихо сісти.
— Довго тут сидиш? — запитала я і розвернулась назад продовжуючи збивати яйця з молоком.
—Як тільки ти зайшла сюди. — я не могла його не помітити зайшовши на кухню, або могла.Бо коли заходила потерала очі руками, а він ще й сидить тихо.
— Мій промах.. — посміхнувшись своїй неуважності і додала цукор, а потім дістала каву і зробила ковток задоволено видихаючи.
— Зробити тобі каву? — я знову повернулась до нього, він здавався напрочуд молодим і чорт забирай гарним, але точно не мій типаж.
— Краще чай, зелений. — киваючи я ввімкнула чайник і насипала сухий зелений чай в заварник і залила це все окропом.
Декілька десяток хвилин і стопка з млинцями почала збільшуватись, як і люди в кімнаті.Я помітила на собі погляд Зимового, який сверлив мене ще з початку приходу на кухню.Підозрювала, що він може себе так поводити.Тому робила вигляд, що не помічаю цього.