I helped Him

Його не мучать кошмари,коли я близько

Повернулася додому я доволі пізно. Втома важким покровом накрила мене, але думка про довгоочікуваний відпочинок додавала сил. У будинку панувала тиша, і, щоб не розбудити нікого, я вирішила не вмикати світло. Темрява вже стала звичною супутницею, тому я, орієнтуючись на пам'ять, попрямувала до кухні, щоб попити води. Слабке світло від місяця, що проникало крізь вікно, лише частково освітлювало кімнату, перетворюючи знайомі меблі на ледь помітні силуети. Я обережно намацала склянку, налила води й повільно випила її. Відчуття тривоги не полишало мене, мовби хтось невидимий стояв поруч.
Забивши на ці думки, я повернулася до столу — і мало не втратила свідомість від несподіванки. За столом сидів Джеймс, повернутий до мене тулубом, його обличчя не виражало жодних емоцій, а погляд здавався пронизливо холодним, немов скляним. Я застигла на місці, зібравши всю волю в кулак, щоб не панікувати. Хвилини чотири я приходила до тями, намагаючись зібрати свої думки в єдине ціле.
Нарешті, спокійним голосом, майже шепотом запитала:
— Ти мене налякав! Що ти тут робиш?
Джеймс мовчав секунд двадцять, але для мене це здавалося вічністю, перш ніж він, ледь чутно, відповів:
— Я не можу заснути...
Він не встиг закінчити, як я його перебила:
— Тебе знову мучать кошмари? Я можу посидіти з тобою, поки ти не заснеш. Як ти спав тієї ночі? — протараторила я, намагаючись закінчити цей несподіваний діалог і нарешті влягтися на своє зручне ліжко. Джеймс довго думав, що відповісти, але нарешті сказав:
— Так, якщо тобі не важко... Перша ніч без кошмарів. Простішого кажучи, спав як вбитий.
На його обличчі на мить з'явилася ледь помітна усмішка, яку я все ж встигла помітити. Я кивнула на знак розуміння:
— Тоді йди у кімнату, я зараз прийду. Мені потрібно змити макіяж та переодягнутися, — сказала я, роззуваючись і йдучи нагору.
Швидко змивши макіяж і переодягнувшись у вільну футболку і шорти, я поспішила до кімнати Джеймса. Тихенько постукала двічі й потягнула на себе двері. Барнс сидів на кріслі, різко смикнувшись у мій бік, наче загнаний у кут кошеня. Його зовнішня суворість приховувала вразливу душу, яка потребувала тепла і підтримки.
— Це я, все окей. Лягай давай, я тут сяду, — промовила я впевнено.
Він слухняно ліг на ліжко і повернувся на бік, дивлячись у мою сторону. Я кивнула:
— Давай спи.
Поки він намагався заснути, я занурилася у свої думки: "Як би це дивно не звучало, але він у певній мірі поводиться як дитина, а я — як мама, яка вкладає його спати. Як мені його шкода, просто не передати словами, хочеться обійняти і ніколи не відпускати." З цих роздумів мене вивів Джеймс:
— Я розумію, що це дивно, але ти зможеш лягти зі мною? Просто ти тієї ночі заснула, і я думаю, тобі буде зручніше на ліжку. А кошмари не мучать тільки коли ти тут, — сказав він, боячись, що я розвернуся і піду.
Я мовчки встала з крісла, поставила телефон на тумбу й лягла біля нього. Вмостилася напівсидячи і легенько поплескала по ногах, натякаючи, щоб він ліг. Він на хвилину задумався, а потім швидко підсунувся ближче. Я перебирала його волосся, а він за кілька хвилин заснув глибоким сном. Я ж не могла заснути, і лише під ранок зімкнула очі.
Прокинулася я в тій же самій позі та продовжувала лежати, обдумуючи, як би змінити його життя і побороти, врешті-решт, його кошмари. "Так, сьогодні сходимо погуляти в парк. Він зовсім не виходить з дому, треба привчати його до соціуму. Та ще він постійно ходить у кофті, хоча надворі дуже спекотно і всі мало не вмирають від спеки."
Поки я роздумувала, Бакі прокинувся. Я потріпала його за волосся:
— Як спав? — запитала я.
— Чудово. Спати без кошмарів вже цілих два дні. Хах, не пам'ятаю, коли це я останній раз так спав, — відповів він сонним баритонним голосом, який звучав твердо.

— Це круто, а ще сьогодні ми поїдемо в місто. Оскільки часу у вас достатньо, поки Старк вирішує, як вам повернутися назад, ми трохи прогуляємось — звісно я не збиралась розповідати йому все про, що я думала.
Він нічого не відповів, а я встала й пішла до виходу, наостанок кинувши:
— Через три години поїдемо, розрахуй час.
Я пішла на кухню, де зустріла Наташу. На годиннику стрілка показувала одинадцяту годину.
— Йой, це я так довго спала? — здивовано сказала я.
— Ну так, подруго, ти даєш, — усміхнулася Наташа.
— Мені потрібно з тобою негайно поговорити, — промовила я якомога тихіше, коли вона закінчила з приготуванням сніданку.
Ми піднялися до неї у кімнату, яка знаходилася у самому кінці коридору. Я розуміла, що Бакі вже за сотню, але його відмінний слух ніхто не відміняв. До того ж його постійно заморожували, і факт того, що він не постарів, залишається фактом. Щоб уникнути ситуації, коли нас можуть підслухати, ми перестрахувалися і пішли до Наташі у кімнату.
— Ну давай розповідай, мені дуже цікаво. Я ще увечері хотіла запитати, що там і як, але ти пізно прийшла, — з зацікавленістю проговорила Наташа.
— О Господи, я навіть не знаю з чого почати. Я вже дві ночі сплю з Джеймсом, ну в плані просто сплю. Його перестали мучити кошмари, коли я хоча б сиджу біля нього. А ще він учора мало не продавив стіл, коли ми зі Старком говорили. Я думала, він мене заб'є, і це точно були ревнощі. Ще я вчора прийшла додому після прогулянки, він сидів на кухні, я думала, інфаркт зловлю. А він такий типу "я не можу заснути", ну я, як добра душа, кажу, що йди у кімнату. Я зараз переодягнуся і прийду. Я думала, знову сяду у крісло, почекаю, поки він засне, а потім і сама засну.
Але тільки всілася в крісло, як він видає: "Тобі, напевно, буде не зручно, ти знову заснеш, тому, як би це дивно не звучало, можеш лягти зі мною." І що ти думаєш, я лягла, та ще до ранку не спала. Я хочу допомогти йому пристосуватися до соціуму і т.д. — висловила я все, що накопичилося.
— Йой, дай то все переварити. Але я дуже щаслива, що він проявляє такі ревнощі. Це свідчить про те, що ти йому хоч трішки подобаєшся, — сказала Наташа з усмішкою.
— Я думала, що такого не може бути, ми знайомі декілька днів, але виходить, може, — зніяковіло відповіла я.
— А хочеш, я поговорю зі Стівом і він попитає у Бакі, що він там думає? Понятна справа, здавати тебе не буду, скажу типу: "Ти бачив, як він на неї дивиться?" Щось таке, — запропонувала Наташа.
— Та, хороша ідея. Добре, мені потрібно збиратися і ще поїсти. Їдемо з Барнсом у місто.