I helped Him

Мені здається,він дивно на тебе дивився)

— Наташо, поїдеш зі мною в магазин допоможеш вибрати правильний розмір? — запитала я, не відриваючи очей від списку покупок.
— Так, звісно, — відповіла Нат трохи невпевнено, обережно озираючись довкола.
— Замовиш таксі?
— Навіщо? У мене є машина, — відповіла я, піднімаючись драбиною на другий поверх. Швидко оглянувши свій гардероб, я вибрала міді-спідницю темного кольору з квітами і білий топ. Одягнувши кросівки Adidas, я накинула зверху чорну шкіряну куртку, бо на вулиці було досить прохолодно через раптовий дощ. На голові я швидко зробила легкий пучок, щоб волосся не заважало. Хутко спустилася вниз, відчуваючи легке хвилювання від майбутньої поїздки.
— Бігом на вулицю! — покликала я Нат і майже вилетіла з дому в напрямку гаража. Там стояла моя машина Mercedes-Benz чорного кольору — справжня гордість, блискуча і доглянута. Я завжди захоплювалася її елегантним дизайном. Поруч непримітно стояв мій мотоцикл, на якому я часто каталася у вихідні. Я виїхала з гаража, де на мене вже чекала Нат, яка розмовляла зі Старком.
— Сідай, — сказала я, привертаючи увагу до себе. Нат кивнула і залізла в машину, оглядаючи просторий салон. Їхати від мого дому до магазину приблизно дві години, і ця дорога давала нам чудову можливість поговорити. На свій страх і ризик я залишила хлопців самих удома, трохи хвилюючись, але сподіваючись на їхню відповідальність. Я довірила все Стіву, розповівши їй, де знаходиться ванна, спортзал, продукти, з яких можна щось приготувати, задній двір і вогнегасник на випадок пожежі, адже нас не буде більше пів дня. Ми збиралися купити речі, засоби гігієни та продукти, бо тепер я жила не сама.
По дорозі ми з Нат розговорилися, і тема зайшла про «цікаву» поведінку Барнса й особисте життя. Дорога була мальовничою, ми проїжджали повз поля і невеликі ліси, що додавало поїздці особливого шарму.
— Мені цікаво, скільки тобі років, чи є у тебе хтось і чим ти займаєшся? — запитала мене Вдова з неабиякою цікавістю, повернувшись до мене і уважно дивлячись.
— Отже, все по порядку: мені 21, у мене нікого немає, а займаюся я професійним боксом, але зараз боїв немає, — трохи соромлячись, відповіла я, уважно слідкуючи за дорогою, яка петляла між пагорбами.
— Так от звідки у тебе стільки грошей на дорогий дім і не менш дорогу машину. Чесно кажучи, думала, у тебе є чоловік, але виглядаєш ти молодше, на років 17, — зауважила Нат, посміхаючись.
— Правда? Ніколи б не подумала, — я розсміялася, злегка ніяковіючи від компліменту. — До речі, я одна помітила, як на тебе дивно дивився Барнс, чи ні?
— Ні, я це теж помітила. Я розумію, що таке може бути, він завжди такий з новими людьми, — відповіла Нат, задумливо дивлячись у вікно на краєвиди, що швидко змінювались.
— Так, але він ніколи не був таким дивним. А ще мені здається, що він ревнував тебе до Стіва, — сказала Нат, озираючись на мене з лукавою посмішкою.
— Та ні, ми майже не спілкувалися, тому я виключаю цей факт, — відповіла я і занурилася у свої думки, спостерігаючи за тим, як краплі дощу стікають по лобовому склу, створюючи заспокійливий ритм.
Я прекрасно розумію, що його поведінка цілком виправдана, і він поводиться так майже зі всіма, я ж дивилася фільм. Але, чорт забирай, Нат права, цей погляд був надто зацікавленим, пронизливим та, як би це не звучало, ревнивим. Я справді цього не помічала, але не можу робити висновки, адже ми навіть не говорили.
— Ми приїхали? — запитала Нат, виводячи мене з моїх думок.
— Так, звісно, ми біля супермаркету, зараз я припаркуюсь, — відповіла я і швидко припаркувалася, не показуючи, що щось не так. Ми зайшли в торговий центр і почали обходити магазини.
— Давно я так не вибиралася, а то все вдома і вдома, хоч розважусь трохи! — сказала Нат, розглядаючи яскраві вітрини.
— Правда? Я думала, у тебе натовпи прихильників, а тут таке, — відповіла я, підсміюючись.
— Ой, скажеш теж, давай зайдемо в цей магазин, я хочу купити сукню, — з усмішкою на обличчі додала Нат.
— Так, давай, — кивнула я, розглядаючи вітрину з елегантними сукнями.
Так і пройшло довгих 7 годин, сповнених сміху, примірок і покупок. Повернувшись додому о 22 годині, ми почали розкладати речі.

— Вас так довго не було. Ви що, скупили весь магазин? — з усмішкою запитав Стів, заходячи в мою кімнату, і почав допомагати нам із пакетами. Їх було так багато, що довелося розподілити одяг та інші необхідні речі.
— Та чому весь, півмагазину, — відповіла я, посміхаючись.
— А де всі? — поцікавилася я, складаючи речі.
— Тоні дивиться фільм у вітальні, а Барнс читає книгу. У тебе крута міні-бібліотека вдома! — захоплено сказав Стів.
— Ой, дякую, мені дуже приємно! Так давайте швиденько все складаймо і лягаймо спати, бо здається, я завтра не прокинусь, — відповіла я, відчуваючи приємну втому.
Я швидко розповіла план роботи. За годину ми впоралися і почали розносити речі по кімнатах.Наташа просто змусила мене занести так званий «комплект» Бакі самостійно.
Я направлялася до його кімнати з легким хвилюванням. Наші кімнати були поруч, тому йти було недалеко. Я тихенько тричі постукала і зайшла.
На мить я завмерла, коли побачила Джеймса, що сидів у кріслі з книгою в руках, зосереджений на читанні. Він був у одних штанах, і його мускулисте тіло, освітлене м'яким світлом лампи, мало не змусило мене втратити дар мови. Моє серце забилося швидше, а щоки налилися рум'янцем. Мій погляд мимоволі ковзнув по обкладинці книги, і я впізнала свою улюблену трилогію.
«О, він читає мою улюблену трилогію, Боже, куди ж подіти очі?» — промайнуло в моїй голові, і я зрозуміла, що треба щось сказати.
— Мгх, вибач, я принесла тобі одяг та засоби гігієни. Я залишу їх на ліжку, окей? — сказала я, намагаючись тримати голос рівним.
Він від несподіванки легенько здригнувся та підняв свої блакитні очі на мене. Зараз вони здавалися сіруватими, і я відчула, як їхній погляд проник у саму душу.
— Так, — коротко відповів він.
Я швидким кроком підійшла до ліжка і поставила пакет, намагаючись не дивитися на нього. Після цього розвернулася і наостанок тихо промовила:
— Надобраніч.
Я вийшла з кімнати і попрямувала до своєї, відчуваючи, як серце ще досі б'ється прискорено. «Нарешті я ляжу спати, я вже не тримаюся на ногах», — подумала я. Як тільки моя голова торкнулася подушки, я відразу заснула. Але спала я недовго — прокинулася від якогось ворушіння та стогону, чи то крику. І я відразу зрозуміла, що трапилось.