I helped Him

Я скажу - це ще раз

Я відкриваю очі.Білі стіни вказують на те що я знаходжуся в лікарні.Відчуваю ниючу біль під ребрами.Я не можу підняти голову тому залажу рукою під футболку й щупаю пальцями це місце.На дотик нагадує бинти для перев'язки ран.
Відчуваю різку біль в зоні живота.Тепла кров стікає по моїм ногам.І я дуже голосно падаю на коліна.
Приставляю руку до місця в яке попала куля.Затискаю дуже міцно,щоб не йшла кров.Я знову хочу впасти.Та притримуюсь на лівій руці.
Я повертаю голову і бачу Кріса в руках з пістолетом.Я дістаю пістолет, й з останніх сил нажимаю на курок.Він замертво падає біля мертвого Деніала,закриваючи очі.
Спогади уривками приходять в голову.Нагадуюючи про цей злощасний день.
Щось сповільнює мені рух правої руки.І одночасно лівою.
«Невже — це знову крапельниця.Я ненавиджу крапельниці.»
Знову витягаю голку і мене злегка трусить,як це не приємно мене кидає в жар.Я повертаю голову вбік нарешті мені вдається повернути голову.Не так легко як хотілось б,але це щось.На стільці біля мене сидить Бакі він заснув з моєю рукою.Я повільно витягаю її вона дуже затекла.Декілька разів зжимає і розжимаю кулак,щоб привести її до норми.
«Здається я тут довго.»
Мене цікавить питання чи ми покінчили з цим,тому я тихо встаю щоб не розбудити його.І прямую на вихід з палати.Я одіта у вільну сіру футболку,вона на декілька розмірів більше.І пахне чоловічими духами — це футболка Джеймса я впізнаю цей запах з тисячі.Знизу шорти темно-зелені шорти, з шнурками.Мені по розміру,але таких в мене не було.На голові пучок,можливо мені його заплела вдова.Відкриваю двері.На лавці біля палати сидить Наташа і Стів
Вони виглядають чесно кажучи не дуже.Біля мене проходять люди довгими білими коридорами.Тут стоїть неприємний запах лікарні.
Я морщу носа,наче тоді коли Деніал в дзеркалі поправляв костюм.На мене ніхто не звертає уваги допоки я не прокашляюсь.Нарешті вони преревають розмову і повертаються в мою сторону,спочатку дивляться з повним шоком на лиці після чого Наташа підбігає до мене і обіймає з усіх сил.Я відчуваю як вона зжимає мої кістки до хрускоту.Я також рада її бачити,адже я думала,що більше не проснусь.
Я по черзі обіймаю спочатку Наташу,а потім Стіва.Обійми Стіва ні на секунду не піддаються Нат здається він стиснув мене ще сильніше.І біль пройшла,скоріше мало б бути навпаки.
—Тобі потрібно лежати.В тебе кульове поранення! — говорить вдова над серйозним голосом.Але всеодно не може стримати усмішку.Її волосся все таке ж вогняно-риже.Я запевняю себе в тому,що вона незвично гарна.
—Я розумію.Але ти знаєш,як я не люблю лікарні,хоть вбий. — відповідаю я також з посмішкою.Напевно неможливо настільки здружитися за такий короткий час.Та якщо мені не зраджує пам'ять, я говорила те саме про кохання.А воно он як вийшло.
— Ну вбивати нікого не потрібно.Та Наташа права тобі потрібно відлежатися.—
Капітан мораль проснулась.Але я всеодно його люблю — звичайно як друга.Він навіть усміхається здається,він просто розважається
— Та ні,я дома вже.Краще розкажіть мені — це правда те що я пам'ятаю.Ці двоє мертві.І я здається вбила Райта! — говорю я переводячи тему.Інакше вона б продовжувалась вічно.Їх лиця міняються з усмішки на маленьку роздратованість.Я перевожу погляд спочатку на одного потім на іншу.Шукаючи відповідь,яка схована в їхній міміці.
— Так це правда я вистрілив у Бекера,ти в Райта.Ми безумовно хотіли посадити їх у в'язницю.Та що вже,справи зроблені — задача солдата захищати людину не зважаючи на те,що вона зробила.—говорить Стів.Йому правда шкода,що так все вийшло,але інакше вони б вбили когось іншого.Наприклад мене,що і хотіли зробити.Він потирає голову і сідає назад.Я з співчуттям дивлюся на нього.Його задача була не вбивати.
— Ті хто залишився в їхньому офісі були арештовані.Їхні піддані всі хто тільки був пречетний до цього.Зараз чекають суду.— продовжує вдова.Вона бігає янтарно-зеленими очима по моєму обличчю.А потім переводить погляд на кепа.
— Маю надію,що всі винуватці будуть покарані—я зайду в палату,там ще одна спляча красуня.Її потрібно розбудити! — стою декілька секунд очікуючи на відповідь.Нат киває головою це знак до дії,повертаюсь назад і доходжу майже до дверей.
— Ви зустірчаєтесь? — неочікувано запитує мене Наташа.Це питання явно вганняє мене в ступор.Да безумовно ми зустрічаємось.Та чи настав час вже розповідати про це?Я злегка червонію.
— Не скажу! — не повертаючись до неї лицем з посмішкою говорю я.І починаю дзвінко сміятись заходячи в палату.
Тоді зупиняюсь і підходжу до Бакі.Його каштанове волосся зібрано в маленький хвостик.Тільки декілька передніх прядок вибиваються,адже не вистачає довжини.
Він схрестив руки,а ноги підібрав під стілець.Нахиливши голову трохи вперед і вбік.Він в темних джинсах.Збоку в кобурі знаходиться пістолет.І синій лонгслів, який чудово підкреслює його прес.
Я підходжу ще ближче максимально тихо щоб не розбудити його.Сідаю на ліжко навпроти,наші лиця знаходяться на одній висоті.Я акуратно беру його лице і майже відчутно цілує в губи.Настільки тендітно,що він навіть не поворухнувся.
Більш напористо знову цілую його,цього разу задача нарешті розбудити його.
Його губи сухі,але і одночас дуже м'які.
Я відчуваю жар його подиху.Він розплющує очі і я усміхаюсь повністю сідаючи на ліжко.Він дивиться на мене здивовано декілька хвилин.Я не можу стримати сміху.Невдовзі він  починає усміхатися.А потім облизує губи.
«Це напевно наймиліша усмішка з усіх які я бачила.»
Він мовчки встає і обіймає мене — цього достатньо.Мені не потрібно ніяких слів як він за мене переживав,не спав ночами, не їв.Мені потрібно щоб він був просто поряд.
Я чую як він вдихає мій запах в повні груди,а потім кладе голову мені на вигини шиї.
«—Твій запах зводить мене з розуму»
Як тоді коли він зізнався,що любить мене.
«—Я кохаю тебе»
Він ніжно цілує мене в губи.Тоді я розумію — це людина з якою я хочу зв'язати все своє життя
Та я це вже говорила.Але мені не завадить сказати — це ще раз.
«— Я твоя до останнього подиху! »
Я по господарськи запускаю руки в його волосся.
«Благаю нехай — це не закінчується!Я не хочу більше ніяких бійок,вбивст,допитів.Мені достатньо цього»