I helped Him

Врятувати її життя😨

Від лиця Джеймса
  Завдання, не зважаючи на декілька поранень пройшло успішно.Я перевʼязував стерильним бинтом, зажимаючи рану трохи сильніше.
— Ну як ти? — в кімнату зборів зайшов Стів і звернувся до мене, схрещуючи руки на грудях.Його типова звичка до якої, я ще не звик.Я втомлено всміхнувся.І жестом показав, що все в нормі.
  По телевізору як раз крутили новини і Стів зробив голосніше, коли побачив знімки аварії.Я не звернув на це уваги.Та коли в списку постраждалих, я почув імʼя Ріна Остін, серце завмерло на декілька хвилин.Ми зі Стівом переглянулися, і як по будильнику мені подзвонили.
— Слухаю! — я взяв слухавку і очікував.
— Добрий день, — чи можна його назвати добрим, подумав я і став слухати далі, поки баритоний, чоловічий голос розповідав мені подробиці — цей номер на який частіше всього дзвонила пацієнтка, думаю ви її хлопець. Хантінгтонська лікарня №13.Приїзджайте нам потрібно поговорити.
  Він навіть слова не дав мені сказати, як кинув трубку.Я зло прошипів і кинувся на вихід, навіть не пояснюючи нічого Стіву.Хоча тут і так мені здавалось, все було зрозуміло.Я відчував як до горла підходить ком, який заважає мені видавити з себе хоч слово.А переживання всередині відчувалось так, наче там чорти танцюють.Погане порівняння, але як пояснити інакше, я не розумів і не розумію досі.Здавалось всі люди навкруги не мали для мене ніякого сенсу, я бачив картинку розмиту.І за декілька хвилин був біля лікарні.За мною зайшов Стів, хоча я навіть і не бачив його та й не розумів, як він тут зʼявився.
— Ти так не хвилюйся, я впевнений з нею все
буде добре. — намагався він мене заспокоїти, але це ще більше давило мені на нервову систему і стан, в якому я зараз перебував.
— Ріна Остін, в якій палаті? — запитав я жінку в білому халаті на стійці реєстрації.Вона швидко вбила імʼя і прізвище в компʼютер і повернулась до мене лицем.На її обличчі були окуляри, а волосся було коротке і світле.Багато зморшок придавало їй старшого віку, але по поведінці і манері я міг зрозуміти, що їй близько сорока.Здавалось робота тут була дуже нервовою.
— Вона в 57 палаті, на третьому поверсі. — я кивнув і кинувся до сходів.Я навіть і не думав про наявність тут ліфтів.Можливо я б просто не зміг встояти на ногах більше секунди.Моє тіло повинно було бути в русі, інакше всім хто бачив мене було б видно, що моє тіло трусить.Я цього мені найменше хотілось.
  Рівно сорок пʼять сходинок було вже давно позаду, тут пахло так не приємно.Медикаментами і все було настільки біле і стерильне, що мене нудило.
  Стіни горять від запаху дезінфікуючих засобів, а коридори виблискують непроникною білизною, яка тонко обрамлює безтілесність та невпорядкованість мого існування. Лікарі та медсестри, словно бездушні ляльки, розділяють мене на шматки та висміюють заражену надію. Кожен кожен візит – відчувається новою дозою гіркоти. У цій лікарні в мене вкрадено не лише здоров'я, а й останні залишки людського гідності.Тому що перший раз перед всім тим, що я робив стільки років, я проснувся в лікарні де мене і нагородили новою рукою, яка забрала безліч невинних життів.Стерла з лиця всю людську віру в справедливість і нагородила хаосом моїх дій.І зараз знову я тут, це не та лікарня, але нічого не міняється.
  Я став посеред коридору в пошуках 67 палати.Та я не міг знайти цю кляту палату, її просто не було.В очах все плавало, а серце калатало в грудях відаючи імпульс.
— Ви Джеймс? — я повернувся на знайомий чоловічий голос і побачив його в білому халаті і стетоскопом на грудях.Волосся було сивим і здавалось світлим.А бороду було добре видно.Схожий на всім нам добре знайомого лікаря з оповідок.
— Де вона...? — мої слова здавались мені благанням.
— Заспокойтесь, вона в реанімації.В неї струс мозку і залізний шмат від мотоциклу впився їй прямо в живіт.Вона втратила багато крові, їй потрібен донор.
— Так чого ж ви стоїте, робіть щось! —я мало на гарчав на нього, важко дихаючи.Я опустив голову намагаючись тримати себе в руках.На мою спину лягла рука Стіва і я видихнув
— Розумієте в неї рідкісна група крові, ми просто не можемо знайти донора — пояснював він намагаючись, якось виправдати свої дії.Він бачив в якому я стані і зробив крок назад.Всі думки підказували, що він вже давно знає хто я.Хоча б зрозумів по Стіву.Сумніваюсь, що він не дивиться телевізор, або хоча б не читає новини.
— Яка в неї група? — думка що її може не стати в один момент, не давала мені спокою.
— Четверта позитивна. — здавалось сонце зійшло над грозовими хмарами і я заспокоївся
— В мене така, ви можете взяти в мене кров — сказав я спокійно дивлячись йому прямо вічі.Страх і паніка, яка вирувала там не зможу спутати ні з чим.Я бачив як виблискували силуети того хто проходив повз, в лінзах окуляр, але я навіть не відчував їхнього існування зараз.
— Я не можу, вибачте!Наскільки я знаю в вас сиворотка, це може погано на неї вплинути і.. вона вагітна — Я завмер на хвилину і не розумів що він взагалі говорить.Вона носить під серцем нашу дитину.Скоріше всього вона й сама не знала, напевно б не ризикувала так.Не напевно а точно.Я стиснув зуби і схопив його за комір халата, притиснувши до найближчої стіни.Я трохи підійняв його, адже він був нижчим за мене, а моя залізна рука і сила дозволяла — це зробити.Я відчував як він тремтить під моїми руками і як йому бракувало дихання.Але це було всього лиш попередження.
— Якщо ти зараз же, не візьмеш в мене кров!То я зламаю тобі ноги, а потім розстріляю твою шайку підопічних.Ти мене зрозумів?! — мій голос був грубий але тихий, і я знав що це не може віщувати чогось хорошого.Можливо я й виглядав зараз як Зимовий Солдат, але був готовий на все аби врятувати їй життя її і майбутньої дитини.
— Хей Бакі, відпусти його не так різко! — до мене підійшов Стів і намагався забрати звідти, але я не поступався ні на секунду.Я сам відчував як він був здивований тим що ми тільки що почули.І моє здивування ні чим не поступались.Але напевно це було радісне здивування, я молив богів щоб з ними все було добре.
— Добре добре, я все зроблю.Ходімо за мною.. —  лише коли відчув його згоду мої руки ослабли і він спустився на землю, важко дихаючи від хвилювання.На його лобі були крапельки поту, а грудна клітка важко підіймалась.Ми прослідували за ним.