I helped Him

Можливо пощастить🍀

— Бакі!Як все пройшло?!—я посміхнулась і підійшла до нього.По втомленому обличчю проступали сліди днів, наповнених турботами і важкими вирішеннями. В очах заглядало втомлене відображення, яке віддзеркалювало невидимий тягар нудьги. Плечі важкі від втоми, а кроки впевнено тупцюють, ніби несуть на собі весь важкий бік життя.
— Терпимо.Впіймали одного, але він застрілив себе ще в машині.Вони готові вбити себе заради діла.І це дуже мене лякає. — він взяв моє лице в свої руки і майже невагомо поцілував в лоб.Тепло заповнило все моє тіло
— Я впевнена, що все буде добре.Ви розберетесь з цим. — я міцно обійняла вдихаючи його запах.
— Ти голодний? — це був майже шепіт.
— Ні дякую! — він погладив мене по щоці і пройшов на кухню.Наливаючи собі склянку води.Я повільно тихо підійшла до нього заді.
Він дивився прямо вікно.Незнаю відчував він мою присутність чи ні, але я підійшла ближче.Повільно сіла на стіл допомагаючи собі руками.Спираючись на чорну плитку, вона віддавала холодом.
— Це ти так через місію..? — він перевів погляд на мене і поставив стакан туди, де його щойно взяв.
— Знаєш, я не очікував, що зустрінусь із цим знову.Всі вони виглядали так, наче не контролюють своє тіло, їхні рухи, погляди.Та вони мовчать коли до них звертаєшся, ніби води в рот набрали.Що він з ними зробив і яка його проблема, гадки немаю — я уважно слухала його, не перебиваючи.Спокійно поглажувала його руку, щоб він хоч якось заспокоївся.Але я бачила цей страх в очах, страх того що він знову ніс в ніс з тим хто контролює людей.Цей погляд розбивав мені серце.
— Чому ти не хочеш, щоб я вам допомагала? — я злізла зі столу і доторкнулась до його плеча.
— Бо я не хочу, щоб ти постраждала.Розумієш, я переживаю за тебе! — він прикрив очі і тяжко видихнув.Його рука лягла на моє довге, брунатне волосся і він тихо провів по всій довжині з цікавістю розглядаючи моє лице.
— Я розу.. — не встигла я сказати, як роздався телефоний дзвінок.Я скептично глянула на Бакі і він нарешті підняв слухавку.Я відвернулась до вікна.Спостерігаючи як найбільше зірка заходила за горизонт, передаючи права на володіння ночі.Дерева здавались голими, все листя валялось під ногами, розкладаючись в землі.Ненавиділа осінь вона асоціювалась в мене з депресією, поганою погодою і головним болем.
  Поки я розглядала пейзажі за вікном.Бакі встиг договорити і вже чистив пістолет, паралельно накидаючи на себе куртку.
— Що сталось, ти куди? — я підійшла до нього ближче, не розуміючи взагалі що тут відбувається.Вигляд в нього був так собі, дуже стресовий.Таке відчуття ніби він запізнювався.
— Напад на адвоката.Потрібно їхати туди, поки вони там.Бувай — він швидко поцілував мене в губи і обійняв.А я тим часом не тратячи часу підкинула йому в кишеню шкіряної куртки жучок.Він ж не думав, що я так просто це залишу.Він вилетів з дому і сів в машину, яка декілька хвилин тому приїхала.
  Думаю Старк не сильно проти, якщо я позичила в нього один.Йому не важко він може таких сотні штук зробити.А от мені зараз дуже потрібно.
  Я підключилась до неї через ноутбук і стралась як можна хутчіше зібратись.Пів справи вже було зроблено.
Я натягнула на себе штани карго і облягаючу футболку.Поверх неї наплечна кобура з пістолетом.Який був схований по всіх кутках будинку, на всяк випадок.Я не настільки проста, як здаюсь з першого погляду.Можливо краще було б послухатись його і сидіти тихо дома, поки він там бігає під кулями.Але це вже щось про моральне певно.Не маю права нічого не робити.
Я глянула в дзеркало подумки перехрестилась.І сіла за стіл, слідкуючи куди їде машина.Я перекинула всі дані на телефон і була готова виходити.Забігаючи в гараж, я встигла одягнути на себе шлем для захисту.І сіла на чорний мотоцикл який я не забрала з дому.Стрендж не дозволив його перенести в цей всесвіт.І я плюнувши на все замовила новий вже тут.Облаявши його в себе в голові.Мотор голосно заскреготів я виїхала, двері автоматично закрились і я зробивши коло поїхала прямо по трасі.Я набирала скорість з кожним натиском.
  Хмари наді мною згущувались, але я не придавала цьому значення.Хоча б мала оскільки така сама погода була коли ми затримували Бекера і Райта, та тоді здається було два трупи і я в лікарні.Можливо цього разу пощастить.
«Ага, або тебе вбʼють цього разу вже в останнє» Я посміхнулась і продовжила їхати.
  Я підʼїзджала до міста, дістаючи телефон перевірила наскільки далеко від мене машина.Впевнившись, що я не відстаю зупинилась на червоному.Червоний змінився помаранчевим, я приготувалась їхати.Загорівся зелений і я рушила перед тим перевіривши сторони, на всяк випадок.Я була на перехресті та як тільки я рушила.З правої сторони на дорогу, вилетіла червона шкода.Я не встигла зреагувати і вона навіть не намагаючись гальмувати, поїхала прямо на мене.Мені відкинуло далі на дорогу, мотоцикл розбився на друзки і частина полетіла на мене, а частина в іншу сторону.Я відчувала як починаю задихатись.Мені стиснула весь живіт і ребра.Я не відчувала свого тіла.Моя нога була вся в крові і я навіть не могла поворухнути нею.Я блювалась кровʼю, з мого носа текла кров.Я втрачала свідомість і поверталась до тями скрутившись від болі на дорозі.Життя розділилось на до і після.І здавалось після вже ніколи не настане.
  До мене почали підбігати люди.Більша частина їх, знімала мене і все ДТП в цілому.Хтось кричав щоб мені викликали швидку.Потім, я почула, що водій в машині мертвий.Здається подушка безпеки не спрацювала.Я відчула свист поліцейського автомобіля і швидкої що підʼїзджала.Хтось підійшов до мене ближче і зняв з мене шлем.Але я вже втратила свідомість і не відчувала фізично нічого.