I helped Him

Хлопець з минулого🧝🏼‍♂️

Поглянувши на годинник, я усвідомила, що вже далеко за північ. Спокійно підвівшись з ліжка і вмикнувши приглушене підсвічування у кімнаті, щоб не було так темно, я попрямувала до спальні Джеймса. Легенько відчинивши двері, я зазирнула в його кімнату. Він лежав на підлозі, крутився, а по щоках текли сльози. Я набралася сміливості і підійшла ближче, обережно присіла поряд та почала легенько трясти його за плече, намагаючись його розбудити.
Раптом він різко відкрив очі і, як по рефлексу, вдарив мене рукою — на щастя, не біонічною. Удар прийшовся на ніс, і я мало не відскочила. Відчуваючи пульсуючий біль, встала на ноги й вибігла з кімнати. Він дивився на мене шокованими очима, ніби не вірячи в те, що сталося. Швидким кроком я спустилася на кухню і максимально тихо почала робити чай із ромашкою та м'ятою. Як добре, що моя бабуся сушить це все. Я, мов ніндзя, швиденько приготувала чай і повернулася на другий поверх, тримаючись за ніс, що все ще поболював, але, на щастя, крові не було.
Тихенько зайшовши в кімнату, де на підлозі сидів Бакі і дивився в одну точку, я повільно підійшла і вручила йому в біонічну руку чашку чаю. Він підняв на мене свої очі і відразу випрямився, намагаючись знайти правильні слова, але я випередила його:
— Все гаразд, нічого страшного не сталося, і я не ображаюсь. Тепер випий цей чай і, будь ласка, лягай спати на ліжко, тому що твої кошмари не закінчаться, якщо нічого не міняти, — тихо промовила я, ніби боячись, що нас хтось почує. Він винувато підняв на мене очі, кивнув і ледь чутно додав:
— Вибач.
Я нічого не відповіла, розуміючи, як йому важко на душі, і не хотіла псувати щось своїм тріщанням. Коли він нарешті випив чай, я занесла чашку на кухню та повернулася в кімнату. Потім просто змусила його лягти на ліжко.
— Давай лягай спи, а я тут посиджу, поки ти не заснеш, — сказала я і вмостилася в кріслі, де ще вчора Барнс читав книжку. Сидячи в телефоні, я не помітила, як заснула. Прокинулась від болю у спині і тихенько встала, щоб не розбудити Джеймса, і вийшла з кімнати, щоб приготувати сніданок. На годиннику була восьма ранку. Я б могла поспати ще, але у своєму комфортному ліжку, та боюсь, що тоді вже не встану.
На кухню зайшов Старк, він був у хорошому настрої, з його обличчя не сходила усмішка.
— Добрий ранок, а що це фея в нас готує? — привітався він з іронічною посмішкою.
— Добрий ранок, — я не змогла стриматись, і мій дзвінкий сміх заповнив усю кухню, а то й увесь будинок. У цей момент у кухню зайшов Барнс, його обличчя було серйозним.
— Що? Чому ти смієшся? — запитав Старк, піднімаючи брову.
— А чому одразу фея, типу як хрещена? А готую я рис із куркою, — відповіла я, все ще захлинаючись від свого ж сміху.
— Типу того, а чому б ні? Ти дала нам притулок, ось готуєш, речі купила. Тому я вважаю, що тебе повністю можна називати феєю, — продовжив Тоні з удавано серйозним виглядом.
— Добре, називай мене як хочеш. Тобі зробити каву? — запитала я, на що Тоні схвально кивнув. Після чого я розвернулась до столу, за яким вже сиділи Ванда та Джеймс.
— Наташ, Джеймс? — поцікавилась я, поглядаючи на них.
— О, мені, будь ласка, чаю з м'ятою, — подала голос Ванда.
— А тобі, Джеймс? — запитала я, спостерігаючи за його реакцією.
— Я нічого не хочу, — сухо відповів він і продовжував свердлити мене поглядом. «Це були тільки що ревнощі, чи мені здалося? Він мало не продавив цей стіл, поки ми говорили з Старком. Потрібно поговорити з дівчатами», — подумала я, відчуваючи легке напруження в повітрі.
— Де Кеп? — запитала я, будучи розвернутою до плити.
— Я тут, — відповів Стів. Я ж накрила на стіл і піднялась у свою кімнату.
— А ти не будеш їсти? — запитав Клінт, коли я вже майже вийшла з кухні.
— О, ні, дякую, я зранку не їм, — відповіла я, розуміючи, що не зможу встояти перед сніданком, якщо залишусь. Коротко кивнувши, я піднялась до себе, роздумуючи над усією ситуацією. «Так, Нат поїсть, і потрібно терміново розповісти їй про цю ситуацію. Ну ж не просто так він мало не продавив стіл. Можливо, я себе накручую? Та ні, це просто неможливо не помітити».
З роздумів мене вивів телефонний дзвінок. Я відповіла, трохи здивована, адже не очікувала дзвінка в такий ранній час.
— Привіт, ми давно не бачились. Не хочеш вийти через пів годинки погуляти? — почувся знайомий голос на іншому кінці. Це був Артур, висок хлопець кавказької зовнішності, з виразними карими очима та накачаним тілом.
— О, привіт! Так, звісно, я швиденько зберусь. Ти за мною заїдеш? — відповіла я, відчуваючи приємне хвилювання.
— Так, звісно, до зустрічі! — відповів він, і я почула в його голосі усмішку. Хлопець часто проявляв до мене зацікавленість, але я не завжди відповідала йому взаємністю. «Так, вже одинадцята година, потрібно бігом збиратись, часу в мене не багато», — подумала я і хутко побігла в гардеробну.
Одягла облягаюче плаття на бретельках, зверху накинула вінтажну вітровку Nike, а на ноги — чорні джордани. Зробила легкий макіяж і випрямила волосся. Як по таймеру, почула звук прибулої машини, яка вже сигналила під вікнами. Я спустилася на перший поверх і швидко кинула:
— Я гуляти, буду пізно, — намагаючись уникнути розпитувань «де?» «з ким?» «куди?». Але я знала, що цього не уникнути, тому вирішила увечері розповісти все, як є.
Артур зустрів мене з шикарним букетом червоних тюльпанів, і я не втрималася, обійняла його. Від нього приємно пахло дорогими парфумами, що створювало відчуття затишку