I helped Him

Не все так погано, як здається

Здається, вона лежала в комі більше тижня.Це важкий і тривожний час для мене й для неї, й для всіх хто нас оточує.Та вона тут лише пʼять днів беззахисна і така спокійна, наче не жива.Я не втрачаю віру в те що її серце ще бʼється, через рух тіла коли вона набирає кисень в легені.І як майже безшумно пищать датчики  її життєвих ознак — тиск і серцебиття.Цей звук настільки вʼївся мені в голову, що я вже навіть його й не чув.В перші дні свого перебування тут, вона була обмотана трубками наче в павутині, але зараз кількість приборів зменшилась і її зовнішній вигляд трохи покращився.На її губі була рана кров на якій запеклась, а губи були сухими й блідими.
Я багато думаю про дитину, про нашу спільну дитину, яку вона буде виношувати під своїм серцем, ще декілька довгих місяців.Не памʼятаю коли останній раз пив чи їв.Нагадує мені про це кожного разу медсестра, що заставляє випити мене, хоча б чаю.Якій допомагаю Стів що повністю з нею згодний.Я?Мені навіть слину важко проковтнути, я не можу думати про щось інше окрім неї.
Я потираю її руку таку маленьку й невагому.Її шкіра була оксамитово мʼяка.Раніше не помічав наскільки вона менша за мене, скільки це маленьке тіло переносить на собі.А зараз я навіть не знаю, чи виживе вона, чи буде продовжувати битись її серце.В неї біля ліжка стояв букет рожевих ромашок, гарно переплетених білою стрічкою.Що нагадували мені про її любов до польових квітів.Як я в останнє подарував їй букет перед ДТП.
Я відчув тихий стукіт в двері, а потім в прорізі дверей зʼявилась голова Стіва, він кивнув в знак привітання.І відпустивши руку Ріни кладучи її на постіль вийшов з палати.
Я зняв з себе капюшон кофти і нарешті оглядаючи Стіва, а позаду нього не зразу помітив Наташу, що не помітно розглядала мене потираючи рукав куртки.На її голові був кашкет через нього важко але можна було помітити опухлі від сліз очі і як вона нервово кусала губи.
— Ну як вона? — обізвався Стів і я глянув йому в очі.Бачачи в них себе, ця картина була не зовсім приємною.
— Нічого не міняється...я..я й не знаю що думати. — схилившись на двері, я опустив голову.
— Вона сильна, чуєш?Я впевнений, що вона буде боротись — він стиснув мою руку підбадьорюючи і я відчув в повітрі за стільки днів нарешті якесь полегшення.Те що він сказав, я забув про саме головне, що вона сильна і вона не здасться.
— Тобі треба поїсти, коли ти останній раз хоча б пив? — я підняв голову слідкуючи за Наташею.Як її зелені очі сяяли і в них була так відданість Ріні і турботу про неї і про мене, що можна було збожеволіти.
— Ми з Стівом довгий час не потребуєм їжі.Та я й не хочу, ви всеодно мене не переконаєте, марна трата часу — констатація фактів очевидно мій профіль.
— Як дитина? — вона підійшла трохи ближче і потерла моє плече.
— Слава Богу, дитині нічого не загрожувало і не загрожує, — я видихнув, облизавши губи.
— я деколи обвинувачую себе в тому, що не взяв її на завдання і проклинаю її чортову впертість. — продовжив я, відчуваючи тягар на душі, який не міг відпустити.
— Я її прекрасно розумію, я б також не змогла сидіти на місці — підбадьорювала мене Наташа.
— Вибачте, та мені вже пора, я не можу залишати її на довго.Мені час йти — я кинув на Стіва погляд і ковтнув.
— Я прошу тебе, відпочивай хоча б трохи.Ріна була б дуже зла, якщо ти отак себе виснажував. — ми пожали один одному руку і я кивнув Нат, заходячи назад в палату.Зараз була дванадцята годинна ранку.Я пройшов всередину знову розглядаючи, ці нудотворні деталі цього місця, яке я буду ненавидіти завжди.Та кожного разу заходячи сюди знову і знову все здавалось новим, наче я цього раніше ніколи не бачив.Найскладніше з усього цього було бачити кожного разу понівечене тіло дівчини, яку любив більше життя.Як її тіло вкривали маленькі порізи і рани, що мають загоїтись залишаючись шрамами на тілі і спогадами в голові.
Я притулив свої губи до її теплого лоба закриваючи очі на декілька секунд.
— Бакі..?! — перша думка в голові, що пронеслась.Це те що я сходжу вже з розуму і її голос в мене думках.Хвилювання що перекрило мені змогу дихати розвіялось і я відступив трохи назад щоб побачити її лице.Все тіло знову зупинило свою постійну роботу і я просто завмер очікуючи, що я зараз прокинусь і цей момент закінчиться.
— Бакі... — та коли вона стиснула мою руку і посміхнулась мені, прижмурюючи очі від світла до якого вона явно ще не звикла.Все продовжило працювати, а в горлі примємно залоскотало.Я наче вдруге народився на світ.Перше відчуття, що з'явилось, це легка пульсація серця, яка ставала частішою.Це відчуття тепла, яке поступово поширюється по всьому тілу, заповнюючи його щастям.Її рука повільно піднялась до мого лиця.
— Ти колючий — вона скривилась і посміхнулась мені.Сліди довготривалого знаходження тут давали про себе знати.Щетина на лиці, що зʼявилась потребувала негайного її запобігання.Потираючи її руку своєю долонею я розсміявся.
— В нас буде дитина.. — з її лиця зникла посмішка.Я наче чув, як шестерня крутилась в неї в голові думаючи, що я тільки що сказав і чи правильно вона зрозуміла взагалі.Чи не зійшла вона з розуму, але це була абсолютна правда.Потім на її очах зʼявились сльози, а посмішка повільно почала знову зʼявлятись на тому ж місці.Вона притягнула мене до себе цілуючи і я відчув її тепле дихання.

Декілька тижнів потому...

—Джеймс, я можу сама встати! —я обурювалась тим, що він поводився зі мною як з маленькою дитиною, допомагаючи мені вставати з дивану пересуватись по дому.Це я вже промовчу про те, що я навіть не готувала сама собі їсти.До речі Бакі виявився доволі хорошим поваром.Замовчуюючи про випадок, коли він мало не спалив гречку на плиті.Але за ці щенячі блакитні очі, я могла вибачити все.
— Лікар сказав, допомагати тобі ходити.Ти ще повністю не одужала. — він знову підвів мене на ноги і коли я впевнилась, що твердо стою на ногах він нарешті мене відпустив.А потім сам спустився на одне коліно, я притихла очікуючи його наступні дії, а мої очі розширились від здивування.
— Ти вийдеш за мене? — він відкрив маленьку оксамитову, червону коробочку в якій сяяла маленька обручка з маленьким, дорогоцінним камінцем.Він дивився прямо мені в очі очікуючи відповіді.Я притримуючись за диван присіла до нього навколішки і поцілувала беручи його лице в свої руки.Цей знак і був відповіддю на питання, я знала що це та людина з якою я готова померти в один день.