I helped Him

- Будь ти проклятий Бекер! -

*Від лиця Джеймса*
Я сидів за столом нервово постукуючи пальцями по великому дубовому столі.Світлі стіни,відбивали блиск від сонця.А телефон направляв сонячних зайчиків на темну стелю.Все вказувало на спроможність замовника.Та посеред кухні — Ріна яка готувала щось.Вона була настільки зосереджена,що навіть не помічала як я за нею слідкую.Здається зараз вона не задумувалась про те,що на неї оголошене полювання — в прямому сенсі цього слова.Така маленька та тендітна і те що пришлось пережити в її віці — це просто жах.«Попався б мені цей хлопець на очі від нього живого місця не залишилося.Я не дозволю комусь хоть пальцем до неї доторкнутись — але чи хоче вона цього невідомо.Здається я не кохав нікого з більшою силою як її.Питання часу чи подобаюсь я їй взагалі.»
Її каштаново-брунатне волосся спадало на лопатки довгими хвилями,доходячи до середини спини.Темно — шоколадні очі схожі на не достиглі ягоди черемшини.Уважно слідкували за ножем яким вона нарізала картоплю.Вона з хрускотоком розрізала на дольки та клала в тарілку.Приємний засмаглий колір шкіри доводив,що вона частенько бувала на сонці.
Пухкі губи наче червона вишня, злегка тремтіли.Здавалися вони такими тому,що вона не рідко кусала їх.Залишались маленькі ранки як з часом загоювались.Маленького зросту,приблизно 160см.Мабуть я був вищий за неї на дві голови,а то і більше.Вона була одягнена в світлі шорти які облягали ноги і сірну оверсайз футболку яка доходила аж до колін.По ній не можна було визначити тип фігури.
«Думаю зараз не кращий час для зізнання.Її голова забита чимось іншим,але точно не мною.З іншої сторони вона б не спала під час жахів поряд.
В 40-ві я розважався з різними дівчатами не думаючи,що буде далі.Та як доля поверне сюжет мого життя.Не замислювався,що одна з дівчат може виступати в ролі моєї дружина до останнього подиху.Та зараз інші часи.Зимовий солдат не дає мені спокою,та я напевне не зможу обзавестися люблячою дружиною та дітьми.ВІН — буде завжди переслідувати мене де б я не знаходився.Фізично я не зможу уникнути ЙОГО — ВІН частина мене!»
З роздумів вивів тихий голос Ріни.Вона легенько трясла мене за плече.Її тепла рука обпікала мою шкіру.
— З тобою все добре — її очі пронизали мене наскріз,зхвильовано блукаючи по моєму лиці, для того щоб знайти відповідь на своє питання.
— Так — відповів я хриплим голосом.Все,що я зміг видавити з себе.
— Просто ти декілька хвилин дивишся в одну точку,навіть не моргаючи — повідомила вона — Все добре я просто задумався — це була чиста правда.Вона похитала головою та далі занурилась в приготування вечері.
***
Маленька годинникова стрілка показувала 00:43.Я хотів спати очі нещадно пекли,здається останні розділ в книзі був лишній.Я захлопнув книгу з голосним звуком.Ріни не було до сих пір,напевне вона у ванні та скоро прийде.
Як по клацанню пальців вона зі скрипом відкрила дерев'яні двері та пройшла мовчки у ліжку.Перед цим клацнувши вимикачем світла.Я зняв футболку залишаючись в одних штанях.Легко занурившись під м'яку ковдру.Обнімаючи її зі спини —вона здається була не проти.Заснув я доволі швидко та навіть не догадувався,що мене очікує.
Я знову зимовий солдат.
Підвальне приміщення.
Я знаходжуся в підвалі!Тускле світло розсіювалось по маленькій кімнатці.Я прижмурив очі,щоб хоч щось розгледіти.Сірі, криві,бітонні стіни,відчуття ніби хтось ліпив їх руками без усілякого обладнання.Пахне столітньою сирістю,нудотний запах вдаряється в ніс.Голова ненароком паморочиться від такого запаху.З стелі щось тече — це вода,болотного,грязного кольору.Я в екіпіровці,бронижелет який важить кілограм десять.На роті маска — чорна з отворами для дихання.Я опускаю очі на свою руку — в ній пістолет.Я хвилин десять розглядаю приміщення,а потім повертаю голову.
По правий бік на стільці сидить дівчина.
Її штани та кофта грязні і мокрі.Одна штанка порвана до коліна.Як раз там видніється довга рана.Яка кровоточить багряно червоною кров'ю.Стає дурно.
— Сердце починає шалено відбивати ритм.Я не можу згадати.Хто це?—
Вона сидить зв'язана по рукам і ногам.Волосся в жахливому стані переплутане.Багато садин,на роті скотч який не дає їй кричати.Я знаю вона хоче кричати,але тільки безшумно плаче.Гарячі сльози течуть по її обличчю змиваючи кров.Вона гарна безумовно навіть в такому вигляді.
— Хто це? — задаю я собі питання другий раз.
Я підходжу до неї.
Вона стискається від страху і починає ще більше плакати.Я знімаю скотч,вона морщиться — це неприємно.
— Господи Джеймс,Джеймс — це я Ріна!! — кричить вона благаючи та зразу опускає голову коли чує,що хтось приближається — в кімнату вривається Бекер.На ньому суворий костюм,дорогий годинник.Пустий погляд спрямований на дівчину.
— Желание. Ржавый. Семнадцать. Рассвет. Печь. Девять. Добросердечный. — Він розтягує ці слова насолоджуючись моїми криками.Мені нестерпно боляче я падаю на землю обхвачуючи голову руками.Вона плаче.Її очі запухли від такої кількості солі — живий труп.
— Ні не роби цього,прошу!
— Хто вона? — третє питання та ще трохи і я все забуду.Потрібно трохи потерпіти.
— Возвращение на Родину. Один. Товарный вагон — Останні слова він куштує на смак.Біль проходить,розум затуманений.
— Солдат? — говорить він з посмішкою на обличчі.Вся ситуація його веселить.
— Я готов отвечать — проговорюю я як робот.
Я і є робот.Я — машина для вбивств.
— Убить её — він показує пальцем на дівчину.
— Хто це? — мені не цікаво — моя задача вбити.
В неї шок на обличчі.Непередаваємий страх.Я піднімаюсь на ноги,піднімаючи пістолет.Вона заплющує очі.Дуло прямо в неї на лобі.Не задумуючись стріляю їй в голову.Бризки крові.Вона падає разом зі стільцем.
— Завдання виконано!
Я прокинувся — це був лише сон.Холодний піт тече мені по обличчю я стираю його тремтячою рукою.Та повертаю голову в ЇЇ сторону, перевірити чи спить ВОНА взагалі.Очікую побачити ЇЇ мирно сопівшу,уткнувшись в подушку носом.А потім як ВОНА буде забирати з лиця волосся яке лоскотить ЇЇ.
ЇЇ очі спрямовані в одну точку —не живі очі.Пустий погляд.А прямо на лобі наскрізний отвір від пулі з якого витікає кров — яскраво червона,липка кров.Все ліжко в ЇЇ крові мої руки в ЇЇ крові.Я перевіряю пульс.ВОНА не дихає та холодна.ВОНА холодна і це не через мої холодні пальці.
Кров холоне в жилах.Я задихась через свої ж сльозах.ЇЇ більше немає я не зможу без НЕЇ.
— Будь ти проклятий Бекер! — шепоче я крізь зуби.Обнімаючи ЇЇ холодний труп, розкачуючись зі сторони в сторону.Мої сльози падають ЇЙ прямо на лице.
— Будь ти проклятий Бекер! — повторюю я як закляття.
Я поглажую її довге волосся.