I helped Him

Не боїшся,що вб'ю тебе?

— Тобто, ти знаєш код? Хто ще знає про це? — запитав Старк, його голос звучав тривожно.
— Так, я знаю код, і ніхто інший про це не знає. Тому мені потрібно залишатися під прикриттям, — відповіла я, намагаючись виглядати спокійно, хоча в голові все крутилось.
— Ти тепер під загрозою, — додала Наташа. — Якщо хтось дізнається про це, тебе будуть розшукувати.
— Але я думаю, що треба зробити так, щоб він дізнався про код, а потім нарешті позбутись його. Це буде найкращий спосіб, — швидко мовила я, намагаючись якнайшвидше викласти свій план.
— О ні, це дуже небезпечно, — заперечив Клінт, його обличчя стало серйозним.
— Так, але іншого виходу немає. Потрібно зробити це після передачі сиворотки, щоб спіймати його з усім на руках. Отже, в суботу я буду в ресторані «Коулман», а ще хтось з Месників буде зі мною для підстрахування. Я ненароком підійду до нього і скажу, що знаю про все і готова працювати на нього, що я на його стороні. Я впевнена, що він запропонує обговорити це в тихому місці. Ми спустимося на парковку, де заарештуємо його і заберемо сиворотку. Як ідея?
— Вона має рацію, — підтвердив Тор.
— Ще б пак, — усміхнулась я, відчуваючи, що нарешті знайшла шлях вперед.
— А тепер прошу вибачити, але я хочу прогулятись по Башті і подивитися, що тут є, — сказала я, підводячись зі стільця. — Дякую за увагу!
Я залишила кімнату переговорів і почала свою екскурсію. Коридори Башні були довгі, просторо оформлені в пастельних кольорах. Все виглядало розкішно і сучасно. Я спустилась на 67-й поверх і зайшла в першу попавшуся кімнату. Це була камера Локі.
— Привіт, Локі! — сказала я, намагаючись бути дружелюбною.
— О, так ти новий месник? — відповів він злісно, його голос здався мені дуже неприємним.
— Якщо ти думаєш, що я прийшла тут читати мораль, ти помиляєшся. Я випадково сюди потрапила, — відповіла я, намагаючись зберегти спокій.
— Ха-ха-ха, і ти не боїшся мене? — сміючись запитав він, його баритонний сміх рознісся по всій кімнаті, як грім.
— А ти як думаєш? — запитала я, зробивши кілька кроків до камери. Я зупинилася в пів метрі від скла.
— Ти дивна, — промовив Локі, дивлячись на мене із-за грати.
— Вперше чую таку характеристику про себе, — відповіла я. — Добре, мені потрібно йти, але я ще завітаю до тебе.
Я вийшла з кімнати і пішла до кухні. За столом сиділи Тоні та Наташа. Я підійшла до плити і почала підготовку обіду.
— Що будете їсти? Скоро обід, — спитала я, заглядаючи в каструлю.
— Придумай щось, — відповіла Наташа.
— Добре, значить борщ, — сказала я, роздумуючи про рецепти.
— Круто, вперше спробую борщ. Говорять, що він дуже смачний, — зацікавлено відзначив Старк.
— Не уявляєш, який він смачний, — усміхнулася я, згадуючи, як готувала його вдома.
Наташа несподівано змінила тему розмови.
— Вдова розказала, що Барнсу перестали снитися кошмари. Ти не могла б допомогти Локі? Типу, щоб він виправився? Я думаю, якщо він буде добре себе вести, він може стати агентом, а потім і доросте до Месника, — додала вона.
— Я спробую, але нічого не гарантую. Попереджаю, мені потрібно буде зайти до нього в камеру, — сказала я, зв'язуючи обов'язки з власним планом.
— Ні в якому разі! — різко заперечила Наташа.
— Я розумію, що це може здаватися нерозумним, але мені потрібно, щоб він зрозумів, що небезпеки немає. Я його не боюся. Як ти думаєш, дрисерують левів через скло? Так буде простіше, я беру всю відповідальність на себе.
— Добре, якщо хочеш. Але ти безбашена, — додав Старк, усміхаючись.
— Я знаю, — відповіла я з усмішкою і почала приготування борщу.
До обіду борщ був готовий. Я вимкнула плиту і пішла в кімнату, щоб переодягтись. Я одягла білу блузку і класичні прямі штани, намагаючись виглядати більш серйозніше.
«Клас, виглядаю прямо як психолог», — подумала я, дивлячись на себе в дзеркало.
Я зайшла до кухні, щоб попередити всіх, куди йду.
— Народ, я йду до Локі, — сказала я, проходячи кімнату.
Я відчула хвилювання, поки їхала на ліфті. «Відчуваю себе за крок до смерті. Цікаво, чи покінчить він зі мною одразу чи буде мучити», — роздумувала я.
Коридори були дуже великі, але я нарешті дійшла до потрібної кімнати. На вході стояли два агенти. Вони відкрили мені двері, і я ввійшла в кімнату. Перш ніж зайти в камеру, я попросила вимкнути камери і відкрити двері, щоб я могла зайти всередину. У кімнаті стояли ще двоє агентів зі зброєю.
— Зовсім відключилася інстинкт самозахисту, смертна? — зловісно промовив Локі, коли я переступила поріг камери. Він продовжував дивитись на мене з-під лоба.
— Не переживай, у мене його не було, — відповіла я, входячи всередину камери. В ту ж секунду Локі схопив мене за шию і підняв над землею. Я відчула, як нестача кисню починає давати про себе знати. В очах все розмивалось, голова кружляла, але я намагалася зберегти спокій.
— Не боїшся, що я вб'ю тебе? — запитав він, його голос звучав як льодовий вітер.