Останній лист про неї

Розділ 23

Кайлер

— Твої шрами... звідки вони? — запитала Аріель через деякий час, погладжуючи кінчиками пальців шрам над моєю правою ключицею. Мій кадик сіпнувся і я зітхнув. На мить між нами повисла тиша. Прикривши очі я задумався про те, що мені слід було чекати такого питання або питань. Напевно, Аріель ставитиме безліч запитань, на які мені б хотілося з легкістю відповісти. З одного боку я вважав за краще б зберігати це далі в собі боячись... боячись чого? Бути знехтуваним? Але з іншого, якщо я по-справжньому кохаю Аріель і хочу будувати з нею плани на майбутнє, я не хочу приховувати від неї нічого. Я ненавидів свої шрами, свої спогади, свої кошмари. Я ненавидів все, що пов'язувало або повертало мене в моє дитинство. Все ж таки я вирішив ризикнути. Я перевів погляд до вікна, що виходило на нижній район, тому що так почувався набагато легше під час розмови.

— Все змінила автомобільна аварія, в якій постраждала моя мама, коли я був дитиною. Шлюб моїх батьків ніколи не був міцним і благим, але після вчинку батька все змінилося. Того дня у мене було день народження. Мені виповнялось вісім років. Моя мама була на сьомому місяці вагітності та займалася підготовкою до святкування. Найбільше я був у передчутті коли народиться Беатріс. Це ім'я я дав своїй ще не народженій сестрі, яку шалено встиг полюбити. Коли всі гості зібралися і все було готове, я почав чекати свого батька, але його ніде не було. Мама сказала починати святкування, а вона піде і пошукає його. Я не хотів стояти там і чекати й тихо пішов за нею. На другому поверсі особняка вона зупинилася, почувши звуки з їхньої спальні з батьком. Я затаїв подих спостерігаючи за тим, як мама відкриває двері та заходить всередину. Простоявши кілька секунд за рогом я наважився підійти ближче. Різко пролунав плач і лайка матері з батьком, яку я ледве міг розібрати. Потім з приміщення вибігла білява жінка, закутана в простирадло, яке ледве прикривало її наготу. Зі спальні почулися крики й щось з гуркотом впало на підлогу від чого я підскочив. З приміщення вискочила мама, тримаючись за живіт і вся в сльозах. Я гукнув її, але вона не повернулася, а продовжила бігти далі коридором. Я помчав за нею все намагаючись зупинити, але марно. Мама вбігла на паркування і попрямувала до своєї машини. Я щосили гнався, щоб зупинити її. Їй було погано і їй не можна було сідати за кермо у такому стані. Вона залізла в машину і почала з'їжджати з узбіччя. Я зі сльозами на очах замотав головою і почав бити капот. Мати не зупинилася. Секунду я стояв там, відчуваючи, як кров стукає у вухах, а обличчя горить і дивився вслід автомобілю. Потім я побіг. Я біг за ним щосили. Я кричав йому на всю міць легень, і по моїх палких щоках текли сльози, — в кімнаті запанувала тиша. Я тяжко проковтнув, відчуваючи, як зрадницькі сльози підступають до очей. Аріель мовчала. Лише по здриганні її тіла і млосному диханні я зрозумів, що вона плаче.