Доле, чому?

2

*пройшло дев'ять років*

-Хьонджін, зосередься. Згадай своє дитинство, - сказав гіпнолог.
-Ай боляче..айй
-Тебе хтось ображає?
-Батько.
-А що сталось потім? Ти щось робиш? Протистоїш йому?
-Я тікаю. Темно. П'яниці. Дитбудинок.
-Що? - перепитав чоловік. - Що ще ти бачиш?
-Провулок. Світло. Мертвий батько. Тінь.
-Що за тінь?
-Ахх..Айй. Ні, не треба. Ні, будь ласка. Аахх, - Хван застогнав.
-Я клацну пальцями, ти прокинешся. 3..2..1 *клац*.
Хьонджін важко дихав.
-Що сталось?
-Я не знаю, - відповів хлопець.
-Ти кричав. Тобі було боляче?
-Я не пам'ятаю того, що було хвилину тому.
-В мене є запис. Хочеш подивитися?
-Так.
Вони передивитись запис.
-Що скажете?
-Справа, напевно, в тій тіні. Це може бути людина, яку ти не пам'ятаєш. Ця людина щось зробила для тебе жахливе або хороше, але ти не пам'ятаєш. Твоя свідомість може сприйняти його, як поганця, навіть, якщо він робив для тебе добро.
-Що? Чому? І хто це? Я колись дізнаюся?
-Можливо. Прийди наступного тижня.
-Добре.

*дзвінок від друга*
-Давай зустрінемося.
Хьонджін пішов на зустріч з другом. На місці був Синдже і Муйон.
-У мене є дуже цікава пропозиція, - сказав Муйон.
-Я вже проти. Всі твої пропозиції закінчуються не добре.
-Дослухай, хоч твоя думка не поміняється. Давайте на вихідні підемо в той закинутий замок далеко звідси.
-З ночівлею? - запитав Синдже.
-А як же.
-Йдіть без мене, - сказав Хьонджін. - Не люблю таких місць.
-Ти просто боїшся! Так, там зникають люди, але я в це не вірю, тому ми перевіримо, - сказав Синдже.
-Так. Ми візьмемо камери з собою і будемо все записувати.
-Тим паче, пам'ятаєш, тобі лікар До казав частіше навідувати якісь темні місця, магічні місця, заброшки, щоб згадати темряву минулого, - сказав Синдже.

Вони таки пішли в той похід до замку.
Добрались до нього вони аж під вечір(а як по іншому?) і пішли спочатку оглянутись. На нижньому поверсі нічого і нікого. Пусто. І звуку нема.
Прямо посередині зали вони розстелили палатки. На ніч скрізь поставили камери, щоб щось засняти.

-Нащо вони сюди прийшли? І їсти мені не принесли, - Хьонджін почув невідомий голос.
Він прикидався, що спить.
-Чому не спиш? Я заважаю?
Хьонджін не подавав виду, що щось чує.
-Ну ну.
Коли голос притих, Хьонджін легенько піднявся і обдивився все навколо. Нікого ніде і хлопці точно сплять. Вони його так ніколи не лякали б так.
-Таки ти не спиш.
Хьонджін перевів погляд в темряву. Там світились чиїсь очі. Але в них не було злості. Це скоріше спокій.
Хван завис на місці. Він злякався. А хто не злякається такого?
Силует ступив крок до Хьонджіна, але його ще не було видно.
-Ні, не треба.
-То ти підійдеш? - невідомий простягнув свою кістляву бліду руку на яку падало місячне сяйво, що пробивалося через вікно.
Очі невідомого засвіились божевіллям і він засміявся. Цей силует хоч поживиться страхом хлопця.
-Хлопці, хлопці. Прокинеться! Хлопці.
Хьонджін кинувся до них, а замість двох міцних парубків лежали два скелета.
-Що?
Один з скелетів повернув голову до Хьонджіна.
Хлопець з криком відскочив від них в сторону. Скелети піднялися і поповзли за ним. Вони схопили його і...
-АААА.
Хьонджін прокинувся і обмацав себе.
-Боже, що це було?
-Чого ти кричиш? - сонно запитав Синдже. - Спи.
-Синдже, збираємось звідси.
-Посеред ночі? Давай поспимо.