Доле, чому?

14

-Можете лягти біля мене?
-?
-Будь ласка. Я хочу з кимось полежати.
Лікар приліг до Хьонджіна на бік. Хван здавався йому маленьким беззахисним хлопчиком. Його темні безпорадні очинятка так жалісно дивились на хлопця.
-Заплющуй очі, лягай спати, - тихо сказав лікар.
Хьонджін ще трохи подивився на нього і заплющив очі.
Лікар не міг не дивитись на хлопця. Йому так жаль його. Хьонджін лежав тихенько, скрутившись в калачик. Він був схожий на маленьке кошення, якого так і хочеться погладити. Це непереборне бажання з'явилось у лікаря ще, як він ліг біля нього. Але він не хоче будити хлопця, хоч знає, що він має міцний сон. Хьонджін підсунувся блище до хлопця і обійняв. Лікар, сам не розуміючи цього, всміхнувся, а потім погладив хлопця по голові.

Хьонджін прокинувся посеред ночі. Лікаря біля нього не було. Зате в темному куточку навпроти ліжка хлопця хтось стояв. Це той демон з замку. Хьонджінові здалося, що його ліжко сунеться до демона. Сам він не може поворухнутися. З-під ліжка почали вилазити тих два скелети і лізти на нього. До Хьонджіна повертається його влада над тілом. Він відкинув тих скелетів. Встав з ліжка і побіг до дверей і вибіг з кімнати. У коридорі світло мигало. Атмосфера якогось старшого фільму в реальному часі. В кінці коридору він побачив зомбованого Синдже, який кинувся за Хуаном. Він почав тікати до виходу. Двері були замкнуті на замок. Хьонджін нарешті відчинив двері і вибіг з коридору, зачинивши за собою двері. Він побіг на низ, а звідти виховали скелети. Хлопець побіг нагору по сходах, скелети поповзли за ним. Хьонджін не міг відірватися. За кожним дверима світились чиїсь голодні божевільні очі. Він вибіг на дах. Його схопили за ноги: хлопець впав. Він повз назад до тих пір поки не було куди повзти. Скелети повели за ним.
-ВІДСТАНЬТЕ ВІД МЕНЕ! ЩО ВАМ ВСІМ ТРЕБА? - хлопець задихався в сльозах і страху. Він прикрився руками, знаючи, що йому нічого не допоможе.
-НЕ МУЧАЙТЕ МЕНЕ ВЖЕ, ПРОСТО ВБИЙТЕ! - коли хлопець підірвався з місця, нікого ніде не було. Може, це сльози заливали його очі і тому він нікого не бачив.
Почувся якийсь жахливий крик і хруст, і різка тиша. Хтось виходив по сходах. Вперед йшла дивна ніби нелюдська тінь.
-Не підходьте я стрибну! - Хьонджін став на край даху. 
-Хьонджін, це я. Все добре. Злізь звідти.
-Я не хочу так жити.
-Я все розумію.
-СТІЙ! - Хван стукнув ногою по асфальту під ним. - Я всеодно стрибну.
-Ні, не треба.
-Я тобі допоможу. Не стрибай, - лікар обережно підходив.
-СТІІЙ, прошуу....не зупиняй мене..
-Не роби дурниць.
За лікарем повели скелети.
-НІІ! НЕ ТРЕБА. НІІ!
Скелети хапали хлопця за ноги і скинули його з даху. Лікар стрибнув за ним, зловив і відніс в лікарню. Хьонджін був непритомним. В нього, здається, не билося серце.
Лікарі намагалися повернути Хвана до життя.
-Що з ним?
-Все гаразд. Він чогось дуже налякався. Ви нічого не помічали?
-Ні.

"Помітив і не зміг захистити", - лікар сам налякався найбільше всіх.

-Ми відновили його дихання, але він досі спить. Краще не заважати йому.
-Добре.

"Де я був, поки на нього напали? Чому не відчув небезпеку?", - всю ніч він просидів біля палати Хьонджіна.