Доле, чому?

13

-Хьонджін, - почувся голос міс Лі.
Тут Хьонджін прийшов в себе. В нього закрутилась голова. В очах знову потемніло. Стало важко дихати. Він впав на землю.

Прокинувся Хьонджін в лікарні. Він чув розмову за дверима:
-Будь ласка, не забирайте його. Всьому є пояснення. Він просто щахищався,- говорила міс Лі.
-Він зламав йому зап'ястя, у Пак Квансу струск мозку.
-Ви подивитися на Хьонджіна. На ньому живого місця нема.
-Ми передивимось камери, якщо це справді самозахист, Ви виплатите грошову компенсацію Пак Квансу, - сказав слідчий.
-Добре.

-Так, вони про тебе.
-Що сталось?
-Ти нічого не пам'ятаєш?
-......О, ні. Що я зробив? Я справді зламав йому руку?
-Так, а точніше зап'ястя.
-Ні. Що зі мною буде? Я ж..мене посадять. Ще мене там не вистачало. Нащо я це зробив? - Хьонджін ледь не розпоакався. - За що це все мені?
-Ей, не плач. Тобі не йде.
-Чому Квансу не добив мене? Що його зупинило? Що на мене найшло?
Лікар підійшов до ліжка Хьонджіна, присів біля нього і просто дивився.
Хьонджін заплакав і прикрився рукою, щоб лікар не бачив. Лікар взяв його за руку і одним пальцем гладив його руку.

В двері хтось постукав. До них зайшов Муйон.
-Привітик. Ти плачеш? Ей, Джін~і..
Лікар уступив місце для хлопця. Той почав заспокоювати Хвана.
-Як Квансу?
-Чому ти думаєш про інших? Той вилупок подав на тебе в суд. Ти через нього плачеш? Через того козла? Треба було йому голову скрутити. Навіщо пожалів його? Ця пихата морда ще гордиться тим, що вивів тебе з себе і ще.. він.вважає, що ти не людина. Не знаю, що там було, але я не вірю йому.
Хьонджін перевів погляд на хлопця і сльози знову потекли з його очей.
-Ну чого ти знову ревеш?
-Він прийшов, - ледь всміхнувся Хьонджін. - Це був він.
-Хто? Аа. То це він його так?
-Напевно. Я не здатен на таке, ти ж знаєш.
-То скажи, що то був не ти.
-Пів школи бачило, що то був я.
-Ти сильний, я з тобою, - Муйон взяв його за руку.

                     °°°19:54°°°
-В тебе рана кровить. Давай оброблю, - сказав лікар.
-Все добре.
Лікар підійшов до Хьонджіна і допоміг піднятися.
-Ай.
Лікар подув.
-Ви гарячий. Може у Вас температура?
-Все зі мною добре.
До них зайшла міс Лі. Вона побачила турботу зі сторони лікаря.
-Хьонджін, я тобі їсти принесла.
-Що сказала поліція? - одразу запитав Хьонджін.
-Вони переглянули запис з камери і зрозуміли, що то був самозахист. Хоча дещо викликає сумнівів.
-Моя зміна поведінки.
-Я пояснила, що ти ходиш до психолога і приймаєш різні препарати.
-А Квансу?
-Його вигнали з школи через це,- жінка опустила голову. - Мене пустили на кілька хвилин. Мені жаль, що я не можу залишитись поруч.. Я довіряю його Вам, лікарю.

Хьонджін не міг спати. Все його тіло жахливо боліло і нило. Його синці розцвіли новими кольорами, збільшились в розмірі і в кількості. На його обличчі червоніли рани за губах і носі. На шиї був видний слід від руки Квансу. Хьонджін навіть дивитись на себе не хотів: боявся уявити яким він став.
-Лікарю, Ви не спите?
-Ні. Чому ти не спиш?
-Не знаю.
-Тобі погано?
-Ні.
-Душевно, - додав лікар.
-Ні.
-По тобі видно, що тобі треба допомога. Ти не був у свого психолога?
-З нього така підтримка, я для нього просто черговий неврівноважений пацієнт від якого йому треба тільки гроші, - видихнув Хван. - Та про що я? Треба лягати спати.
-Хочеш казочку розкажу? - лікар сів біля хлопця.