Доле, чому?

27

Вечір

Ліхі чекає Хьонджіна трохи раніше. Це все спеціально.
-Муйон? Що ти тут робиш?
-Хьонджін сказав, я можу прийти. Він ще не прийшов? Не можна запізнюватись на такі зустрічі.
Ліхі старалась триматися.
-Кого ж впізнала Йохі? - хитра усмішка не зникала з вуст хлопця від коли він прийшов.
-Чому я маю відповідати? Спочатку хай Хьонджін прийде і дізнаєтесь обидва. Не терпиться?
-Скільки тобі? Чотирнадцять? Маленька ще...Мені здається ти переживаєш. Це через те, що знаєш хто демон?
Ліхі відступала один кров назад.
-Так, я той демон.
-Ти вбив її? - тихо запитала дівчина.
-Так. Ось цими кігтями.
Очі хлопця змінились, як і сама подоба.

"Де ж Хьонджін? " - Ліхі злякалася і побігла.
Демон побіг за нею. Замість дівчини він побачив Хьонджіна.
-Привіт, Муйон.
Ззажу на Муйона наскочив Мінхо, всадивши клинка в груди і розіп'явши його на частини. Все відбулося дуже швидко. Хьонджін навіть не встиг щось зрозуміти. Частини Муйона просто перетворився на попіл.
-Йому більше ста років.
-Звідки ти знаєш? - Хьонджін ніби посумнішав.
-Він перетворився на попіл одразу.
-А скільки тобі?
-Я ще дуже молодий, як на демона.
-Я не знаю як дякувати. Ти знову захистив мене.
-Будь ласка. Коли я піду, поклич Ліхі, - Мінхо розвернувся і пішов.
-Мінхо..
Але Лі не зупинився і скрився в темряві.

Хьонджін прийшов на прийом до психолога.
-В мене насправді все погано. Відколи ми не бачилися, демони переслідували мене скрізь. Я пережив смерть коханої людини, яку вбив мій найкращий друг, бо вона розсекретила, що він демон. Я кілька разів ледь не помер. Я стільки плакав і страждав, що..здається..я не людина. Я не переживаю тих емоцій, які були досі. Я став беземоційним. Воно так має бути?
-Стрес впливає на тебе, як і на інших. Зараз ти такий, але колись ти знову усміхнешся і радітимеш життю.
-Потрібно пити якісь таблетки? Заспокійливі?
-Ні, я пошукаю для тебе щось особливе, дієвіше. 
-А ще я згадав ту ніч, коли мій батько помер і знову забув.
-Давно?
-Та ні.
-Давай проведемо сеанс гіпнозу.

Хьонджін сів на крісло і приготувався до процедури. Клац і він в трансі.
"Хьонджін сидів за сміттєвим баком. Він якраз втік від батька і сховався тут.
-Де ти? - грубо кажучи, чоловік шукав сина.
Хьонджін затиснув рот рукою.
-Ти хто?
-Не займай його, - почувся чужий голос. Чувся приглушений стогін, хруст і крик. Хьонджін затрусився від страху. Коли все стихло, він висунувся. Біля стіни він побачив мертвого батька і більше нікого.
-Тату, - він кинувся до нього.
Як би він його ненавидів, це таки його батько.
Хлопця хтось схопив і притиснув до стіни, піднявши за комір.
-Віддай мені перлину.
-Про що ви, дядьку? - хлопчик заплакав.
-Перлину.
Невідомий кинув хлопця на землю і кігтями роздер йому руку. Скажені очі світитися яскраво червоним кольором. Хлопчик ще більше заплакав, а невідомий зник"

Хьонджін почав зжимати в руках свою сорочку, уривчасто дихати і інколи постогнувати, щось незрозуміло бормотівши. Психолог витягнув його з транси.
-Що ти бачив?
-Я не можу сказати точно. Це щось схоже на ту історію, що я розповідав, але водночас щось інше.
-Може, кілька моментів поєдналися в одному. Таке буває. А тінь? Ти бачив тінь?
-Так. Я спробую його намалювати.
-Це чоловік?
-Так. Дайте олівець і листок.
Хьонджін почав малювати очі тіні.
-Цей погляд..я.його знаю? - Хьонджін вдивився в малюнок. По ньому проюіглтсь мурашки, він здригнувся.
-Мені треба йти, - Хван встав.

"Він, напевно, не в лікарні", - думав хлопець.

-Мінхо.
-Ти хочеш поговорити про щось, тому я прийшов, - його погляд був опущений.
-Що за перлина?
-Чому з цього почав?
-Я навіть вдячний, що ти вбив батька.
-Я?
-Твій погляд себе видав.
Мінхо нічого не сказав. Його одне око змінило колір і в його руках з'явилась невелика перлина.
-Це моя перлина.
-Що вона робила в мене?
-Моя мама викинула її при моєму народженні, а твоя мама підібрала. Ти народився з перлиною. Без неї я не можу контролювати сили. Тепер все добре, вона у мене. Я вирішив не ставати людиною.
-Чому?
-Я не хочу, щоб з тобою щось сталось.
-Не жертвуй собою заради мене.
-Ти маєш забути мене і демонів.
-Чому?
-Я порушив чимало правил, захищаючи тебе.
-Мінхо..

Поруч не стояло нікого. Хьонджін знав цю вулицю, але що він тут робив не знав. Він пішов додому. Все повернулось на свої місця. Хьонджін живе сам. Зранку він пішов в школу.
-Хьонджін.
-Синдже,  - хлопець міцно обійняв брата, ніби він боявмя його втратити.
-Ти чого? Ми лише ніч не бачились. Пішли в школу.
Муйона тут не було. Хьонджін не пам'ятав нічого.
-В нас новенький.
Квансу? Ні. Не він.
-Я Лі Мінхо. Надіюсь ми здружимось.

-----------------------------------------------------------------------------------------
----------------------------------------------

К І Н Е Ц Ь !