Доле, чому?

5

Синдже був Хьонджінові не просто зведеним братом, це його опора, образок для наслідування, його вірний друг і порадник, єдина дорога людина для нього. Це такий удар по серці й нервовій системі хлопця. Він його любив, як найріднішого в світі. А тепер що? Він мертвий. Та ще й помер такою жахливою смертю. А такий молодий був, лише на рік старший Хьонджіна.

***
Хьонджін прокинувся в білій палаті. Він озирнувся і побачив лікаря, що дивно на нього дивився:

-Де я?
-А ти подумай, - сказав лікар перевіряючи його показники.
-Що сталось? Я нічого не пам'ятаю.
-Мені тебе вже такого привезли. Ти ледь не помер.
-Синдже..- згадав Хьонджін і сльози потекли з його прекрасних очей.
-І треба цево плакати? Ти дитина? Не міняєшся зовсім. Перестань!
Ці слова не заспоклїли Хьонджіна.
-Так люблю таких людей. Досить вже!
-Ти не лікар! Лікар так би не сказав!
Хьонджін старався заспокоїтись.
-Авжеж я не лікар. Я не вчився, просто диплом купив. Підеш до психіатра потім, коли тиск впаде.
-Тиск? - Хьонджін випрямився на ліжку і в очах потемніло.
-Лиш попробуй встати, одразу впадеш.
-Можна мені іншого лікаря?
-Хочеш померти? Я найкращий варіант для тебе, якщо хочеш вижити.
-Не приємна ти людина.
-Хмм, я знаю..
Дивна усмішка лікаря насторожила Хьонджіна.

Проходили години, але цей лікар не відходив від нього. Весь час був поряд. Його холодний погляд свердлив в Хванові дірку.
-А що у тебе інших пацієнтів нема? - поцікавитися Хьонджін.
-Ти тільки мій.
Хьонджін перевів на нього погляд.
-Пацієнт. Я думав, ти зрозумієш. Мені просто лінь говорити... Так все досить лежати, давай вставай!
-Не допоможеш?
-Сам не можеш?
-В очах темніє, я й тебе не бачу.
Лікар допоміг йому піднятися.
-Стій! Не йди, - Хьонджін вчепився в лікаря, бо не міг нічого бачити. Знову майже стовідсоткова темрява в очах.
Лікар взяв його під бік і поставив Хванову руку на своє плече.
-Тримайся, я тобі допоможу.
Вони ступили крок. Хьонджінові стало легше. Він побачив світ ясніше. Ще крок, ще більше розвинулось. Доки вони дійшли до дверей, зір Хьонджіна повернувся.

Лікар відвів його до психолога.
-Вийдіть, будь ласка. Це індивідуальне заняття, - сказав містер До.
-Я не заважатиму.
-Вийдіть.
-Я постою тут.
-Вийди, - сказав Хьонджін.
Лікар вийшов і стояв під дверима.
Хьонджін розповів все.
-Ти лише в середу був в мене, сьогодні в нас понеділок, а демонів ти бачив більше ніж попереднього тижня. Де ти був?
-В замку за містом.
-Хто тебе просив туди йти? Це ж нечисте місце. Всі це знають.
-Та це не я це придумав.
-В тебе своя думка є?
-Вибачте.
-Ти ще легко відбувся, але я чув, що Синдже помер.
-Це демон з замку.
-Я казав тобі. От будеш ти мене колись слухати?
-Цього більше не повториться.
-Звісно не повториться. В тебе вже нікого з рідних не залишилось.
-Хочете сказати, що я винен в їх смерті? Це Ви хочете мені донести? Ви хто? Психолог? Ви тиснете на мене. Я й без Вас знаю, що це все через мене. Знаєте, що? - Хван підірвався з місця. - Ви..та йдіть Ви! - і вийшов. -Як він сміє давити на мене? Ідіот. От не заплачу йому більше і ходити не буду.
-Який ти психований. Може тебе в психлікарню здати? Будеш серед своїх. Всім же там хтось ввижається, - сказав той дивний лікар.
-То ти ще й підслуховував!
-Хван Хьонджін, завтра ми Вас випишемо, - до них підійшов головний лікар.